Нижньоюрківська, 31, на Подолі вже давно стала культовим місцем нічного життя, де на вихідних можна потанцювати під музику топових діджеїв з-за кордону, а вдень – купити вінтажне крісло чи нову платівку. Тут тисячі людей збираються на фестиваль Strichka та саме звідси починався Brave! Factory.

The Village Україна в рубриці «Де ти працюєш» розповідає про цікаві нежитлові будинки Києва та людей, які в них працюють.

Раніше в цих червоних стінах працювали цехи Київської стрічкоткацької фабрики – одного з найбільших столичних підприємств. Фабрика почала свою історію 1930 року, а останні цехи тут працювали ще кілька років тому. На фабриці створювали різні види стрічок для одягу, взуття, капелюхів, а також краватки. В асортименті були стрічки з релігійною символікою, орденські, погони, шеврони, краватки-регати для силових структур України та нарукавні пов’язки «Охорона порядку».

Сьогодні фабрика перетворилася на арткластер, а більшість її приміщень орендують креативні бізнеси. Сюди можна прийти не лише на вечірку в Closer, Otel', 2c1b чи на концерт у Mezzanine, а й посидіти на терасі бару 20FT поруч із контейнером 20FT Radio, зробити тату в Tsaptsarap, поїсти у вегетаріанському ресторані Savage Food, зробити зйомку у фотостудії Loft31, купити вінтажне крісло в Sofa Store, платівки в Closer Record Store, одяг від українських дизайнерів у 24.00 store чи взяти в оренду костюми для зйомки фільму в «Кіномайстерні ЮГА».

Аби дізнатися, як із промислових цехів Нижньоюрківська, 31, перетворилася на арткластер, ми поговорили з представниками різних бізнесів. Запитуємо, як усе починалося, чим зараз живе фабрика та як бізнеси тут об’єднуються й підтримують один одного.


Closer

Інна Щупко, відповідальна за фейс-контроль

Closer почався з того, що нашій компанії просто хотілося класно відпочивати під музику, яка нам подобається. Ще до відкриття артпростору ми організовували вечірки Party for friends у різних локаціях: то в оперному театрі, то на човновій станції, то в старовинному ресторані. Так кочували два роки, аж поки не зрозуміли: ми вже настільки обросли людьми, що пора відкривати свій простір.

Розглядали різні локації в Києві, але вирішили зупинитися на території колишньої фабрики на Нижньоюрківській, 31. Раніше Поділ, особливо ця частина, був промисловий, навіть продуктових магазинів ніде поруч не було. Але обрали це місце через близькість до метро.

Основний кістяк нашої команди – Сергій Яценко, Тимур Баша та Сергій Вел – інвестували власні кошти в проєкт, самі зробили планування простору, розробили його концепцію та разом із командою робили ремонт. На місці, де зараз Closer, було величезне пусте приміщення, де раніше стояли ткацькі машини.

Улітку 2013 року ми відкрили «Лісовий причал», аби почати заробляти гроші та вкладати їх у відкриття Closer. Спочатку «Лісовий причал» був просто дерев’яною палубою з DJ-плейсом і невеликим баром під відкритим небом. Усередині все було розвалене, приміщення Closer ще не було розділене на зони, а в приміщенні було лише кілька туалетів, що закривалися на шторку, навіть дверей не було.

За стільки років я напрацювала класну команду, якою можу керувати віддалено

Через 4 місяці ми нарешті відкрили Closer. Із самого початку задумували його як артцентр: окрім вечірок, влаштовували ще й лекції з музики та виставки сучасних художників.

Невдовзі після нас на фабриці з’явилися Mezzanine та Otel' – промзона почала перетворюватися на тусовочне місце. Було враження, ніби завдяки нам у цьому районі навіть продуктові магазини почали з’являтися. Але в той період біля нас ще не було закладів. Пам’ятаю, узимку 2014–2015 року ми навіть викликали на територію фургончик із вегетаріанською їжею, аби мати, що поїсти поруч.

Згодом фабрика почала обростати різними бізнесами: з’явився простір MetaCulture, на місці якого пізніше відкрився клуб 2c1b, сюди переїхала «Кіномайстерня ЮГА», що створює одяг для кіно, 20FT Radiо.

Водночас нові бізнеси виникали навколо Closer. Наприклад, Лада Нерезова з нашої команди відкрила поруч із нами шоурум українських дизайнерів «24:00». Він працює вночі, тож прямо під час вечірки можна вибрати собі новий аутфіт. Пізніше з’явився «ЛадаСад» – чайна та простір для вечірок. Також ми відкрили веганський ресторан Savage Food. Це місце ніколи не було комерційно вигідним і не приносило прибуток, але нам дуже хотілося, щоб під час наших івентів люди могли смачно й корисно поїсти. Сергій Яценко законектився зі Славою Кононовим і разом відкрили тату-салон Tsaptsarap. Класно, що Closer почав розростатися й об’єднувати навколо ком’юніті.

Ще один великий крок у розвитку простору – це фестиваль Strichka, під час якого щороку ми об’єднуємося з іншими бізнесами на фабриці й кожен клуб на Нижньоюрківській стає окремим танцполом зі своєю атмосферою.

Через 3 роки ми провели Brave! Factory та джазовий фестиваль Am I Jazz?. Почали ставити перед собою складніші завдання, розкривати себе з різних боків. Ми не тільки про техно і хауз культуру, а ще й про джаз. А 2019 року ми провели перший BlackFactory фестиваль – це темна сторона ком’юніті Closer із дарковим звучанням.

А коли стався карантин, ми трохи зупинилися в розвитку, як і всі інші бізнеси з нашої сфери. Спочатку нам здавалося, що карантин от-от закінчиться й ми відновимо роботу, але згодом дійшли до критичної точки та зрозуміли: або зараз повністю зачиняємося й більше ніколи не будемо існувати (бо відновити все після закриття дуже складно), або запустимо збір коштів. Ми до останнього не хотіли цього робити, але все-таки наважилися. Від початку запуску кампанії пройшло буквально 8 днів, і ми зібрали необхідну суму – 34 тисячі євро. Для нас це було щось неймовірне. Ми відчули велику любов кожної людини, яка приходила до нас, якій хотілося зберегти це місце, щоб колись повернутися. Пам’ятаю, Сергій Яценко тоді сказав: «Ми просто не можемо підвести цих людей. Ми змогли погасити всі борги й тепер зобов’язані продовжувати з такою ж чесністю та любов’ю до музики».

Цієї весни ми зробили фестиваль Kureni City Picnic і почали серію літніх денних вечірок. Для нас це ковток свіжого повітря, така собі «дача» для втечі з фабрики. Складність лише в тому, що команда в нас одна, а треба вести два проєкти щотижня. Тому іноді ми просто розриваємося.

Я в команді Closer від самого початку, ще до відкриття. 2013 року я ще вчилася й у вільний час допомагала то на будівництві, то з організаційними моментами. Але з 2014 року, коли закінчила навчання, стала працювати в команді на постійній основі, спочатку попросилася на бар, потім на фейс-контроль.

Зараз займаюся фейс-контролем. На мені також охорона вхідної групи, клінінг і гардеробна. Зараз майже всі свої обов’язки можу виконувати дистанційно, адже на кожен підрозділ маю свого відповідального. За стільки років я напрацювала класну команду, якою можу керувати віддалено. А от фейс-контроль – це моя щотижнева робота, яка потребує особистої присутності та постійного спілкування з людьми. Тому я знаю, чим живе Closer кожні вихідні, і мені це дуже подобається.

Складно описати мій типовий робочий день, бо все залежить від дня. У понеділок у нас вихідний, у вівторок з 12:00 до 16:00 – нарада. Якщо на носі фестивалі, у четвер зустрічаємося ще раз. Оскільки зараз у нас ще й Kureni, ще один будній день захоплюємо для планування.

Основна частина моєї роботи в Closer припадає на вихідні – приходжу на роботу об 11 вечора, налаштовую процеси на робочому місці, консультуюся з охороною про те, як потрібно працювати цієї ночі. Ніч проходить у Closer, а вранці закриваю фінансові питання щодо охорони, кас і звітності. Удень сплю й на 11 вечора знову приходжу на роботу.


«ШООМ»

Вова Корольов, співзасновник студії

Усе почалося з того, що ми разом із трьома друзями мали свій гурт. Він був маловідомий, ми грали та хотіли знімати лайви. Наш барабанщик Вова, він же архітектор, шукав собі житло. Хотів знайти саме цехове приміщення й класно його оформити. Так він став орендувати цей простір, де жив ще рік чи два. Паралельно ми всі разом тут займалися музикою.

Коли заїхали сюди, тут нічого не було, просто пусте закинуте приміщення. За проєктування відповідав архітектор Вова, а ремонт робили ми вчотирьох власними силами.

Згодом почали знімати музичні лайви для українських гуртів у цьому приміщенні. У нас тут були Secret Avenue, Міша Родіонов (соліст The Retuses), а найбільший проєкт знімали для Джамали.

Коли ми тільки заїхали на Нижньоюрківську 2013 року, тут ще працювала ткацька фабрика, на третьому поверсі стояли робочі верстати. А перед пропускним пунктом в ангарі, де зараз лагодять автомобілі, була якась дуже дивна андеграундна тусовка. Здається, наприкінці 2013 – початку 2014 року інші культурні бізнеси почали підтягуватися сюди: запрацювали Closer і Mezzanine. А далі все понеслося.

Я нечасто спілкуюся з іншими бізнесами тут, але коли почалися поліцейські рейди, познайомився з усіма поближче. Коли поліція стала регулярно приїжджати до нас на територію та не давала людям вільно потрапити на свої робочі місця, ми вирішили, що треба якось із цим боротися. Створили чат для обговорень і збиралися на зустрічі. Поліцейські дуже грубо й по-хамськи з нами розмовляли. Пам’ятаю, коли засиджувався за роботою до 2–3 ночі, доводилося щоразу проходити обшук. Уночі не так страшно було зустріти грабіжників, як поліцію, яка знову й знову перебирала всі мої речі. Для них вся Нижньоюрківська – це наркопритон, а всі люди тут – наркомани. Їм без різниці, що в нас тут студія і ми просто робимо свою роботу.

На щастя, після мітингу під поліцейським відділком ситуація змінилася, вони стали набагато рідше приїжджати. Але час від часу однаково стоять за кутом. Коли запитуємо, що вони тут роблять, нічого не пояснюють і просто їдуть. Думаю, це пов’язано зі зняттям карантинних обмежень.



Реклами в нас небагато, здебільшого люди дізнаються про нас через «сарафанне радіо» або випадково заходять у пошуках Mezzanine



Під час карантину ми не працювали. Кожен із нас має свою паралельну справу: хтось музикою займається, хтось фотограф. Тому ми просто покривали оренду та чекали, поки карантин закінчиться.

Якщо раніше ми в «ШООМ» знімали музичні лайви, то зараз дещо змінили вектор. Одного разу друзі запитали, чи можуть орендувати наше приміщення, щоб відсвяткувати день народження. Ми погодилися, і тепер до нас постійно звертаються за орендою. Реклами в нас небагато, здебільшого люди дізнаються про нас через «сарафанне радіо» або випадково заходять у пошуках Mezzanine. Якийсь час ми думали, чи варто робити тут щось комерційне на кшталт клубу, але зупинилися на закритому форматі студії. Тож зараз здаємо приміщення під відеозйомку та закриті події.


Mezzanine

Тарас Хімчак, співзасновник артпростору

Із 2010 року я займався організацією концертів, привозив в Україну артистів із Японії, Великої Британії, Штатів, Норвегії. Коли ми зробили концерт Людовіко Ейнауді, подумали, що нам із командою потрібне якесь приміщення, де ми б могли працювати над великими й маленькими концертами. Стали шукати простір у 2013 році, якраз коли почався Євромайдан. Друзі з Closer, які вже почали своє будівництво, розказали нам, що на Нижньоюрківській є ще одне вільне приміщення. Ми подивилися його та вирішили орендувати. Однією ногою були на Майдані, іншою тут – займалися будівництвом. Це приміщення було закинуте, не було стелі, вікон, тож роботи було чимало.

2014-го ми відкрилися й існуємо вже 8 років. Mezzanine поєднує в собі концертний майданчик і лекційний простір (до карантину цей напрям був дуже активний). У нас виступали гурти, як-то: «Вагоновожатые», «Лінія Маннергейма», «Хамерман Знищує Віруси», «Петля Пристрастия». Свій перший концерт тут дали Latexfauna.

За цей час територія фабрики обросла великою кількістю креативних бізнесів. Пам’ятаю, певний час, окрім нас, були тільки Closer, «ШООМ» та Otel'. Ми працювали в абсолютно різних форматах, тому приваблювали публіку з усього Києва. Згодом тут відкрився простір MetaCulture, потім сюди з «Довженко-Центру» переїхала Plivka, а після цього відкрився клуб 2с1b. Я думаю, це логічно, що Нижньоюрківська притягує до себе багато креативних бізнесів, подібні кейси я бачив у Роттердамі та Берліні. Людям зручно працювати поруч і в разі потреби об’єднуватися.

Карантин став для нас дуже великим випробуванням, але ще одну кризу ми пережили через поліцейські рейди

Під час карантину Mezzanine працював для приватних вечірок, людей на 30. У нас є відкрита тераса, тож, коли жорстких обмежень не було, могли робити тут івенти у безпечному форматі.

На карантині наш бізнес був одним із тих, хто сильно постраждав. Ще місяців п’ять від початку першого карантину ми думали, що скоро все мине, платили всі податки, зарплати співробітникам. А потім гроші закінчилися й ми зрозуміли, що держава ніяк допомагати не буде. Ми вийшли в нуль і були змушені звільняти людей. Зрозуміли, що вижити нам допоможе тільки збір коштів від нашої аудиторії. Спочатку не дуже хотіли це робити, а потім побачили успішний кейс Closer і теж запустили краудфандинг, аби не закритися назавжди. Після карантину в команді лишилися тільки я та співзасновник простору Саша. А коли організовуємо події, запрошуємо звукоінженерів, фейс-контроль, охорону, працюємо з людьми тільки на фрилансі.

Карантин став для нас дуже великим випробуванням, але ще одну кризу ми пережили через поліцейські рейди. Тому зараз, після усіх цих подій і послаблення карантину, потроху відновлюємо роботу. Наразі ми робимо проєкт How Far Is Now із клубами з Польщі, Нідерландів і Бельгії за підтримки Європейського Союзу. Тому серед найближчих планів – концерти переможців проєкту в липні.


Otel'

Павло Дергачов, засновник клубу

Усе почалося з того, що я й мій знайомий Євгеній Костенко мали свій музичний гурт і шукали приміщення для репетицій. У нас також був свій продакшн, і час від часу ми знімали різні кліпи та лавсторі. Коли почали шукати місце для своєї репетиційної бази, наткнулися на приміщення на Нижньоюрківській, 31. Вирішили його орендувати.

Усе почалося з того, що я й мій знайомий Євгеній Костенко мали свій музичний гурт і шукали приміщення для репетицій. У нас також був свій продакшн, і час від часу ми знімали різні кліпи та лавсторі. Коли почали шукати місце для своєї репетиційної бази, наткнулися на приміщення на Нижньоюрківській, 31. Вирішили його орендувати.



Я жартома кажу, що в цьому залі мають бути лише люди, цегла та музика. Виглядає аскетично та трохи театрально



Одного разу я випадково познайомився зі Славою Лєпшеєвим. Він прийшов на фабрику, напевно, у Closer, почув, що в нас грає музика, і зайшов подивитися. Йому сподобалося, що в нас доволі просторий і лаконічний простір, і він захотів провести тут першу вечірку «Схема». Ми погодилися. Раніше мене взагалі не цікавила клубна культура, у мене було інакше уявлення про музику й відпочинок. Але після «Схеми» я по-іншому відкрив для себе все це. Коли Слава провів у нас другу «Схему», за нами закріпилося «клеймо» андеграундного клубу.

Хоча ми не планували робити клуб від початку, вирішили спробувати розвиватися в цьому напрямі надалі. Функціонувати в режимі репетиційної бази на той момент не могли. По-перше, це потребувало грошей, яких у нас не було. По-друге, нам стало цікаво зрозуміти, як працює організація заходів із середини та зануритися в тусовку андеграундної електронної музики.

Коли ми стали облаштовувати приміщення для вечірок, консультувалися з експертами, що буде практичніше з погляду опалення. Але якщо ми розуміли, що це буде псувати атмосферу та звук, відмовлялися від таких ідей. Наприклад, ми точно розуміли, що гіпсокартон не наша історія. У якийсь момент ми дійшли до того, що не будемо фарбувати стіни, адже фарба – це для тих, хто хоче щось приховати. Тому наші стіни залишилися необроблені, і це наша особливість. Якщо ви прийдете на Нижньоюрківську, побачите, що всі стіни тут розмальовані, зараз фабрика «ряба», як каже моя бабуся. А в головному залі в Otel' усі стіни чисті. Якщо хтось намагається щось намалювати, я дуже жорстко пояснюю, чому цього робити не треба. Я навіть жартома кажу, що в цьому залі мають бути лише люди, цегла та музика. Виглядає аскетично та трохи театрально.

Ми підійшли до розвитку нашого простору дуже інтуїтивно. Звісно, мені було цікаво, як розвивають подібні клуби десь у Берліні, але ми не слідували за чужим досвідом, а обирали свій шлях. Тому все вийшло дуже безпосередньо й автентично: від структури подій, до цінностей у виборі виконавців. Я початково сприймаю це приміщення як музикант, тому керуюся тим, яким би мені хотілося бачити простір, яке звучання має бути. Це також стосується питання спонсорства подій. Ми їх від самого початку не любили, адже це заважає автентичності.

Переважно ми здаємо приміщення в оренду під вечірки або самі влаштовуємо івенти. Окрім вечірок, здаємо зал під заняття з повітряної акробатики. Також уже кілька років у нас проходять хардкор-концерти.

Коли почався карантин, ми не приймали цю реальність, здавалося, що от-от усе закінчиться. Згодом довелося змиритися. Для нас це був пасивний період. Я просто катався на велосипеді, розважався, орендував гарну квартиру, через яку потім вліз у борги, бо закінчилися гроші. Але цей час мені подобався і в якомусь сенсі дозволив трохи переключитися, адже раніше життя було дуже насичене роботою. Часом ми проводили заходи, намагаючись інтегруватися в мінливі правила й обмеження. Але це були поодинокі приватні івенти, наприклад дні народження на людей 20. Це хоч якось допомагало нам виживати.

Зараз, коли обмеження на нічні події скасували, ми відновили івенти. Окрім Otel', зараз я роблю кекси, маю свій невеличкий цех. Також створюємо авторську акустику. А нещодавно почав репетирувати свій альбом на базі Otel'.

Пам’ятаю, хтось сказав, що було б круто, якби все місто було таким, як Нижньоюрківська, 31. Для мене це дуже цікаве маленьке містечко. Оскільки багато наших подій пов’язані з музикою, ми часто допомагаємо одне одному з якоюсь технікою, іноді я користуюся послугами фотостудії Loft31, можу попросити в них світло, наприклад. Із 21FT часом допомагаємо одне одному зі звуком, із 2с1b теж. У нас тут усі свої.


Sofa Store

Діна Багаєва, співзасновниця шоуруму вінтажних меблів

Коли ми відкривали Closer, не кликали дизайнера, усе робили самі. Коли справа дійшла до диванів, мій чоловік Сергій Вел, один зі співзасновників артцентру, запропонував привезти їх із Європи. Коли Closer тільки відкрився, люди стали питати, де ми взяли ці дивани та де їх можна купити. А через пів року ми подумали: якщо люди хочуть купувати ці дивани, треба дати їм можливість. Так почали привозити дивани й крісла з європейських барахолок та аукціонів.

Два роки Sofa Store працювала онлайн, а потім ми відкрили цей шоурум. Раніше на його місці була галерея, а тепер ми ділимо простір із Closer Record Store. Про те, що колись давно тут стояли стрічкоткацькі верстати, нагадує пляма від мастила на підлозі. Пам’ятаю, ми довго думали, як прибрати це мастило, але виявилося, що це неможливо.

Я 10 років працювала в PR, потім декілька років приділила Closer, а згодом з’явилася Sofa. Останні два роки я мама. Проєктом Sofa Store займаємося ми вдвох із Сергієм. Я відповідаю за комунікацію з клієнтами, він – за вибір і логістику. Обираємо крісла та дивани, повністю орієнтуючись на свій смак. Уже маємо свої улюблені бренди, наприклад Goethe – наш фаворит. Також у нас сформувалася база постачальників, які живуть у Нідерландах, Німеччині та Франції. Окрім цього, беремо участь в аукціонах. Процес доставки у нас настільки налагоджений, що ми возили крісла навіть на карантині.

Під час карантину Sofa працювала як коворкінг, тут збиралася команда Closer на свої зустрічі, приходили працювали люди з Otel' та інших бізнесів на фабриці. До нас завжди можна прийти посидіти на диванах, і грошей ми за це не беремо.


Savage Food

Ольга Бездворна, директорка ресторану

Я працюю в Savage Food уже 2,5 роки, прийшла сюди через рік після того, як він відкрився. Ідея створити вегетаріанський заклад належить Льоші Саважу, який працював тут шеф-кухарем до перезапуску. У Closer постійно привозили закордонних діджеїв і годували їх у різних закладах, тому виникла ідея створити свій на території фабрики. До того ж працівникам інших бізнесів на Нижньоюрківській, 31, також не було, де поруч поїсти.

Мене запросили стати директоркою Savage Food, щоб перезапустити заклад у новому форматі. Якщо раніше він працював як стрит-фуд, то згодом формат змінився на ресторанний. Наша кухня вегетаріанська, але це не просто хумуси, сейтан і фалафель, це ресторанні страви: різотто, бургети з Beyond Meat, спринг-роли. На той час наші страви були не схожі на будь-яку іншу вегетаріанську їжу в Києві. 2019 року ми навіть стали фіналістами премії «Пальмова гілка ресторанного бізнесу».

Коли йшла сюди працювати, це вже було для мене рідне місце: я знала багатьох людей, які тут працюють, магазин вінтажних меблів, вінілу

Я прийшла в ресторанний бізнес офіціанткою, 2005 року почала працювати в «Арені». Згодом стала адміністраторкою та перейшла в ресторан «Тарілка» на Позняках. Уже звідти мене запросили стати директоркою Savage Food. На той момент мене все влаштовувало в «Тарілці», але перспектива працювати в Savage Food дуже приваблювала, адже я знала команду Closer. Пам’ятаю, коли звільнялась із «Тарілки», сказала своєму директору: «Я ніколи не працювала директором, так хвилююся, не знаю, чи вийде в мене». Він сказав, що я можу не звільнятися, а піти у відпустку. Якщо раптом не складеться, повернуся назад. Але я відмовилась і просто пішла. Жодного разу про це не пошкодувала.

Коли йшла сюди працювати, це вже було для мене рідне місце: я знала багатьох людей, які тут працюють, магазин вінтажних меблів, вінілу. Тому, коли мені запропонували приєднатися до команди, я була шалено рада. Паралельно працюю як асистентка стиліста на деяких проєктах Radioaktive Film. Зараз ми знімаємо новий проєкт, тому в мене дуже мало вільного часу, бігаю зі зйомок у Savage і знову на зйомки.

Зараз через карантин і напади поліції ми перестали працювати на постійній основі й тепер відкриваємося тільки під час вечірок Closer і джазу. Ми запрошуємо кухарів із Veganistan Brat, які роблять тут свої поп-апи. Цього літа поки що плануємо працювати в такому форматі.

Мені здається, що кожен бізнес на фабриці з душею, а не просто заради комерційної вигоди. Кожна людина, яка тут працює, робить усе, щоб це місце ставало кращим. Наприклад, ми думаємо про довкілля, не використовуємо пластикові трубочки й посуд. А коли на карантині ввели правило всім закладам використовувати пластиковий посуд, відмовилися від цього. Натомість почали наливати всі напої в скляні пляшки та брати на них завдаток, аби гості їх потім повертали й отримували назад кошти. Нам і нашим гостям такий формат сподобався, тому ми досі так працюємо. Вегетаріанська кухня – це також частина нашої турботи про довкілля. Хоча ми розуміємо: якби додали в меню м’ясні страви, це б значно розширило нашу аудиторію. Але однаково залишаємося із своїми цінностями.