The Village Україна продовжує серію матеріалів, у яких запитує людей різних професій, як вони заробляють і на що витрачають гроші. У новому випуску говоримо з науковцем — клітинним біологом із Києва.

Підтримай The Village!

робота

Клітинний біолог

Доходи:

21 000 грн

Ставка в інституті

9 000 грн

Грантове фінансування

8 000 грн

Написання науково-популярних статей

4 000 грн


Витрати:

3 500 грн

Комуналка

5 000 ГРН

Їжа

1 000–2 000 ГРН

Одяг

500–1000 грн

Спорт

4000 ГРН

Транспорт

2 000 грн

Розваги

2 000–2 500 грн

Витрати на дитину

1 000–2 000 грн

Заощадження

Як стати науковцем

До 8 класу я вважав себе гуманітарієм, а потім перейшов у природничо-математичний ліцей, де викладач зацікавив мене біологією. Мені захотілося заглибитися в питання походження життя, зрозуміти, що відбувається на мікроскопічних рівнях, стало цікаво розібратися, які молекули та гени керують життям. Після закінчення школи захотів навчатися в Києво-Могилянській академії, бо знав, що туди можна вступити без блату й хабарів. До того ж там був факультет біології. Я розумів, що у світі є дуже велика проблема онкозахворювань, тож мені хотілося спробувати створити засіб, який би допомагав людям. Це була моя головна мотивація зайнятися наукою.

Оскільки в Могилянці немає власної хорошої наукової бази, ті студенти, які хочуть займатися наукою, мають якомога швидше йти в науково-дослідні установи. У моєму випадку це був один з інститутів Національної академії наук України, куди я прийшов на першому курсі.

Мій шлях у науці не був гладким. Адже, коли тільки приходиш в інститут без досвіду, у відділ, де є хороший науковий керівник, цікава тема досліджень і грантове фінансування, тебе можуть не взяти. Спочатку йдеш набиратися досвіду. Наприклад, тебе цікавить, як працюють нейрони у разі хвороби Альцгеймера, але спочатку доводиться, скажімо, вивчати пухлини в мозку щурів. Відділи між собою сильно відрізняються за фінансовим забезпеченням, доступністю реактивів та обладнання, за кваліфікацією вчених. У відділах із хорошими керівниками, цікавою тематикою й великою кількістю грантів постійно великий конкурс, тому туди не так просто потрапити. Так сталося й зі мною: починав з не дуже цікавих мені тематик, де не платили взагалі. Я просто працював там для того, щоб написати диплом і наукові статті, а вони отримували безкоштовні робочі руки та голову. Тільки через 5 років, на шостому курсі, нарешті потрапив до того відділу, де й працюю зараз. Там написав магістерську, а згодом — дисертацію.

Особливості роботи

Я клітинний біолог, науковий співробітник одного з інститутів НАН України. У відділі займаємося фундаментальною наукою, вивчаємо процеси, які відбуваються всередині клітини. Сфера моїх наукових інтересів — передача сигналів від рецептора на поверхні клітини до ядра та вивчення того, які процеси це регулює. Це не відірвана від життя наука, адже таким чином, наприклад, регулюються процеси росту та поділу клітин, відповідно це впливатиме на роботу нейронів, нарощування м’язової маси тощо. При порушенні роботи цих механізмів на різних рівнях може відбутися онкотрансформація, тобто переродження нормальної клітини у злоякісну. Тому розуміння, як працюють такі системи, важливе як для розробки нових методів діагностики, так і для пошуку нових підходів у лікуванні онкозахворювань. А насправді й значно більшої кількості хвороб.

У перші роки моєї наукової кар’єри мій графік був дуже сильно напруженим. Окрім того, що я закінчував навчання на магістратурі в Могилянці та мав ходити на пари, ще 3–4 дні на тиждень я працював в інституті. Коли вступив до аспірантури, міг іноді 10, а то й 14 годин на день проводити в лабораторії, ставлячи експерименти та переробляючи їх, коли щось не виходило. У мене на деякий час узагалі зникли вихідні, єдине, що рятувало, — це спорт. Я знав, що 3 дні на тиждень у мене є час з 19:00 до 21:00 на себе.

Зараз усе інакше, я займаюся не лише наукою, а ще й науково-організаційною діяльністю, читаю лекції, пишу науково-популярні статті. Мій типовий робочий тиждень виглядає приблизно так: усі 5 робочих днів я працюю в інституті, у лабораторії. Там можу розподіляти свій час самостійно: на різні завдання за науковими проєктами витрачаю десь 2–4 години щодня, ще 2 години — організаційна робота, решту часу розподіляю між підготовкою до лекцій і написанням статей.

У нас в Україні, як і за кордоном, є контроль за діяльністю науковців, є вимоги до того, що вчені мають писати наукові роботи, але на практиці все впирається в конкретний інститут, відділ і політику керівництва. Одна з головних проблем в українській науці, яка виникає через хронічне недофінансування — це відсутність конкуренції й кадрів. Багато кращих студентів, а потім і науковців зі ступенем їде закордон, де більші зарплати та можливості для досліджень. У нас немає тої конкуренції, яка є на Заході, де приїжджаєш на співбесіду, а на одне місце претендують ще 3 науковці, де в лабораторії з тобою може працювати ще кілька людей над схожим проєктом. І, якщо ти завалив свій, з тобою швидко попрощаються.

В Україні в науці залишається багато людей, які не приносять особливого внеску, але отримують гроші. Водночас чимало людей, які працюють багато та продуктивно, отримують практично такі самі зарплати. Це дуже демотивує. Тільки зараз із запуском реформи науки поступово починають формувати критерії для оцінки ефективності роботи наукових установ і їхніх колективів за європейським зразком, створюють інструменти для заохочення тих, хто працює продуктивно. Але це комплексна проблема, яку не вирішити швидко. Та якщо вдасться втілити в життя, це зробить науку набагато більш конкурентною сферою та заохотить іти в неї молодь, бо тут будуть кращі фінансові перспективи.

Як учені шукають фінансування в Україні та за кордоном

Особливість роботи вченого в Україні в тому, що державне фінансування дуже маленьке, тому потрібно постійно шукати додаткові джерела прибутку: хтось поєднує науку з роботою у сфері data science в IT-компаніях, хтось займається репетиторством, а хтось постійно подається на гранти. Що більше в тебе грантів, то менше фінансових проблем і необхідності думати про сторонні підробітки.

Гранти бувають різними. Вони можуть бути наукові, що даються під конкретний проєкт. Наприклад, група науковців, що займається дослідженням раку, може подати заявку в наукові організації світового рівня й отримати досить великі суми на свої дослідження. Як правило, щоб отримати такий грант, слід мати партнерів за кордоном — 2–3 відділи інших інститутів, кожен з яких виконує свою частину роботи. Така кооперація дозволяє отримати кращий результат. Власне, на це грантодавці й розраховують, і за це платять.

Українські науковці також мають можливість податися на грант, що передбачає оплачуване стажування за кордоном від кількох тижнів до кількох років. Там можна отримати досвід чи то в лабораторії зі схожою тематикою, чи, навпаки, в лабораторії з іншою, що потенційно може бути корисна в подальших дослідженнях. Наприклад, моя наукова керівниця разом із чоловіком протягом 3–4 років постійно отримували гранти на стажування й дослідження за кордоном, а в Україні бували буквально пару місяців на рік. За цей час вони змогли чимало заощадити й купити квартиру на Подолі, але це було в трохи інші часи, у 2004–2007 роках. Зараз ситуація змінилася й фінансування подібних грантів скоротилося через світову економічну кризу. Та й ціни на житло в Києві виросли.

Наш інститут отримав грант програми ЄС «Горизонт 2020», де я є одним із виконавців, також ми отримуємо кошти від Національної академії наук України в межах фінансування науково-дослідних програм для підтримки молодих учених. Команда, що виграє, отримає 100 тисяч гривень на рік на науково-дослідну програму. Частина з цих грошей іде на реактиви, а решта — на зарплати групи.

Ще одне джерело заробітку для вчених — це стипендії, зокрема від НАН (я отримував її протягом двох років), Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради. Тож, якщо людина має наукові здобутки та її не лякає велика кількість паперової роботи, то можна отримувати певну суму грошей щомісяця. Я так отримував 2 роки поспіль додаткові 1600 гривень щомісяця. Окрім цього, можна отримати премію Президента чи Верховної Ради, це 40 000 і 25 000 гривень на колектив одноразово. Хоч загалом гроші й невеликі як на 3–4 людей, але це краще, ніж нічого.

Проблема в тому, що в перші роки в науці ми дуже сильно залежимо від свого відділу та наукового керівника, адже самі ще не можемо подаватися на гранти. Тому завжди стоїть питання, чи спроможний твій науковий керівник подаватися на гранти й вигравати їх, а якщо так, то чи включить тебе в грант. Мені в цьому плані пощастило: у нашого відділу в інституті була налаштована співпраця з кількома європейськими університетами, тому було багато можливостей для різних поїздок, спільних грантів і стажувань у лабораторіях. Також нам колеги з тих університетів допомагали реактивами й у нас була можливість співпрацювати та мати спільні публікації.

Узагалі, поки ти ще зелений і тільки починаєш наукову кар’єру, є дуже багато можливостей для закордонних стажувань, навчання й участі в наукових конференціях, і я ними користувався. Одне з перших фінансувань, яке отримав, був європейський грант від Federation of European Biochemical Societies (FEBS) на місячне стажування в Німеччині. Далі здебільшого отримував гранти на літні школи, стажування, відрядження. Так тривало десь до 2013 року. За стажування, що триває місяць, платять в середньому 1 000–1 500 євро. А за 3 місяці — вже приблизно 5 000 євро. Якщо сторона, що приймає, дає можливість пожити в університетському кампусі, то цих грошей більш ніж вистачає. Та буває, що потрібно орендувати житло самостійно, а на це йде вже чимало коштів.

Європейці такі поїздки заохочують і виділяють на це багато грошей, бо розуміють, що науковець буде з часом прогресувати й, відвідавши ту чи ту конференцію, пізніше може повернутися до них як фахівець і працюватиме в їхній лабораторії.

Також можна користуватися можливостями для молодих учених. Останнім часом вони з’являються навіть в Україні. Зокрема, такими є окремі програми для молодих учених у НАН, які підтримують створення молодіжних груп і лабораторій. Їм дають мільйон гривень на рік. Це, звичайно, непогано, але, якщо для дослідження треба купувати обладнання, реактиви, то це не дуже багато. Також є Національний фонд досліджень, який запрацював цього року й провів перші конкурси.

Часто кар’єра науковця в Україні виглядає так: людина вступає до аспірантури, через 5–6 років захищається, а далі подається на програму та їде закордон займатися якимось науковим проєктом. Зазвичай контракт триває 2–4 роки, далі можна отримати новий. Окрім фінансування, яке забезпечує відділ науковця, можна також подаватися на дослідницькі гранти. Якщо людина успішно закінчує кілька таких термінів (postdoc-позицій), вона може отримати статус associate professor, а згодом постійну позицію професора в університеті або ж у якомусь дослідницькому центрі в Європі.

Але перш ніж науковець стане професором, він може років 6–10 кататися по всій Європі, тому що так прийнято, що в одному університеті можна лише раз попрацювати за контрактом, повторно тебе туди не візьмуть. Заохочується постійна ротація кадрів. Тому, якщо вчений має сім’ю, це може бути складно.

До того ж навіть за кордоном зарплата науковця в університеті не така висока. Наприклад, у Швейцарії чи Німеччині це може бути 3 000 євро на місяць, а в Іспанії, Італії чи Франції — 1 500–2 000 тисячі євро. На ці гроші можна жити, але щось відкладати чи придбати власне житло практично не реально. Через це багато науковців ідуть працювати в приватні компанії, де мають в декілька разів більші зарплати. Серед моїх знайомих з інституту, які поїхали закордон, у науці залишилися десь людей 5–6 з 20, решта перейшли працювати в компанії.

У мене теж були думки піти з професії, ще коли був на аспірантурі. Так сталося, що я 3 роки займався проєктом, який зрештою не вийшов. Був розчарований, що стільки часу втрачено, зарплата не збільшується, хоча мої знайомі за цей час вже заробляли по тисячі доларів на виробництві, несильно напружуючись. Але після аспірантури вирішив все-таки доробити інший проєкт, дописати дисертацію та спробувати зробити кар’єру за кордоном. Мій захист припав на 2014 рік, тоді чимало науковців брали активну участь у Революції гідності, з’явилася надія на позитивні зміни та реформи в науці, тож ми з дружиною, яка також науковець, вирішили лишитися.

Заробіток

В інституті я отримую ставку наукового співробітника, це близько 9 000 гривень. Працюю тут з 2007 року, зараз я кандидат біологічних наук і науковий співробітник. Ставка залежить від того, скільки років ти пропрацював, яка посада та ступінь. Мій додатковий заробіток як ученого залежить від того, чи є в мого відділу гранти та скільки їх. Разом із грантовими коштами та підробітками мій максимальний дохід за місяць становив 26 000 гривень (до карантину), а найменший — 12 000 гривень. Зараз 9 000 — це ставка, і ще 8 000 гривень — грантове фінансування.

Окрім цього, я пишу науково-популярні статті та заробляю з цього в середньому 3 000–4 000 гривень на місяць.

Ще один напрям роботи — це лекції та викладання. Інколи читаю лекції на науково-популярні теми, така собі цікава біологія для ненауковців. Частина з них безкоштовні, а частина — за запрошенням компаній чи організацій. Гонорари не дуже великі, тож максимум удавалося на цьому заробити 4 000–5 000 гривень за місяць. Під час карантину лекції майже не читав, більше переключився на написання текстів і зараз активно працюю над науково-популярною книгою, яку планую дописати до кінця року.

Витрати

Ми живемо з батьками дружини й не платимо за оренду квартири, але оплачуємо комунальні. На місяць виходить 3 000–3 500 гривень.

Через пандемію в нас сильно збільшилися витрати на транспорт, ми відвозимо дитину в садочок на таксі та їдемо з дружиною на роботу також на таксі. Виходить десь 3 000–4 000 на місяць тільки з моєї зарплати, інша частина — із зарплати дружини.

Продукти купуємо ми та частково батьки. Якщо рахувати тільки мої видатки, виходить десь 4 000–5 000 гривень.

На прогулянки, походи в заклади з друзями та розваги витрачаю десь 2 000 гривень на місяць. А покупки для дитини — іграшки, книжки, пластилін, фарби — обходяться в 2000 — 2 500 гривень.

Додаткове джерело витрат для мене — це спорт. Витрачаю на нього приблизно 500–1 000 гривень на місяць.

Ілюстрації: Анна Шакун