Професія

Психотерапевт

Середній дохід:

22 000 грн


Витрати:

3000 грн.

Їжа

2000 ГРН.

Побут

3500 ГРН.

Одяг

1000 ГРН.

Фахові заходи

3000 грн.

Квартира

500 ГРН.

Проїзд

500 ГРН.

Благодійність

1000 ГРН.

Відпустка

4000 грн.

Оренда офісу

2500 ГРН.

Догляд за собою

1000 ГРН.

Книжки

Як стати психотерапевтом

Я родом з маленького села на Херсонщині, до вступу в університет не бачила ні разу живого психолога, не прочитала жодної книжки з психології. Це було рішення на рівні інтуїції: «хочу бути психологом». Планувала вступити у Київ на військового психолога в університет МВС, просила батьків дозволити мені. Пам’ятаю, приїхала на Харківську, вийшла з метро з папкою в руках, підійшла до міліціонера, запитала, де знаходиться Академія МВС, а він сказав: «Дівчинко, глянь на себе, іди в педагогічний». Я розвернулася та поїхала в Драгоманова. Місяць жила в потягах, тоді не було ЗНО – були іспити. Вступила, провчилася, закінчила бакалаврат та магістратуру з червоним дипломом.

Дуже важливим кроком стало те, що я отримала диплом в липні, а у вересні прийшла на ту ж кафедру у ролі викладача. Це було дуже швидко і я, мабуть, навіть не встигла злякатися, дуже важко було з одного боку парти перейти на інший, але це сталося.

Я психолог, психотерапевт, не психіатр. Психіатри працюють з відхиленням психіки, для цього потрібно мати медичну освіту. Там, де є ліки, антидепресанти, психіатричний стаціонар – це до психіатрів.

Тепер спробую розділити психологію і психотерапію.

Психологія – це узагальнений вид діяльності психодіагноста, психотерапевта, тренера, коуча, ментора; психолог – це професія, а спеціалізація – це психотерапія. Людина може отримати вищу освіту з психології, але займатися лише психодіагностикою, бути HR-ом, шкільним психологом та набирати дітей в перший клас або в спеціалізовані школи.

Психотераевт обов’язково повинен мати додаткову психотерапевтичну освіту. Спеціаліст має знайти зручний для себе підхід, який буде імпонувати йому особисто: психодрама чи гештальтпсихологія, психоаналіз чи арт-терапія.

Щоб отримати психотерапевтичну базу – це мінімум 3 роки навчання, не в університеті. Не хочу бути категоричною, але будучи в системі освіти я не зустрічала диплома з університету, в якому було б написано «психотерапевт», є психолог, є викладач психології, є науковець-психолог, але психотерапію в нас у міністерських дипломах зараз не видають.

У мене базова психологічна освіта університетська – 5 років. На третьому курсі я почала паралельно вивчати гештальтпсихологію, на четвертом я пішла в психоаналіз. Кожен напрям вивчала по 3 роки. Це були довгі пошуки себе та школи, яка буде фаховою і дасть ці знання.

Методи роботи та проблеми клієнтів

Мій основний метод роботи – гештальтпсихологія. «Гештальт» перекладається як «цілісний образ». Базовими поняттями цього методу є «фон» та «фігура».

Коли ми дивимось, наприклад, на стіну, то вона є фоном, а фігурою буде, скажімо, годинник. З нашими проблемами все десь так само. Є все, що позаду, а є те, що конкретно виділяється і є предметом уваги.

Коли людина приходить, сідає в крісло і каже, що в неї все в житті погано, я цьому не бачу фігури. І ми з її фону вибираємо те, що найбільше непокоїть: чоловік пішов, діти не слухаються, грошей немає, самооцінка низька і так далі.

Буває інша сторона, коли всього настільки багато, що фону просто не існує, все складається із фігур, які людину просто зсередини розривають. У неї немає сил зібратися і виділити щось одне. Зараз період такий, що люди хочуть все одночасно – професію, сім’ю, бізнес, творчість. Хочеться порівнювати себе з кращими, оцінки отримувати від близьких, розуміти, що тебе бачать і що ти потрібний. Люди, які працюють над собою, вони все ж таки починають з самооцінки, і найчастіше вона занижена.

«Незакриті гештальти» – це питання, які ми не вирішили і вони тягнуться за нами. Я завжди наводжу приклад, що ми – як локомотивчик – їдемо по колії, і от нам хтось чепляє вагончик-проблему – перше кохання чи ставлення батьків – і ми це тягнемо за собою. А за якийсь час ще одне кохання причепилося – і вагона вже два. За 10 років назбирується такий локомотив, що з ним вже не розминешся. У кращому випадку люди зупиняються і кажуть, що далі не можуть. І починають розбиратися, що за собою тягнуть.


Як відомо, найважча робота в світі – це робота над собою. Допомогати іншим завжди простіше


Психоаналітична теорія – це усвідомлення людиною трьох позицій своєї особистості: «я», «над я» та «підсвідоме я». Ці три складники керують нами.

Є якісь нав’язані соціальні норми – це «над я», є «я власне», до якого нам в терапії дуже складно добратися, бо людина з дитинства навчилася слухати батьків, політиків, священників, але не себе. А є «я пісдвідоме» – те, що ми в собі подавляємо, що боїмося усвідомлювати, у чому боїмося собі зізнаватися. Взагалі, психоаналіз – це дуже глибоко, це праматір всіх методів. Моя наставниця, у якої я вчилася, казала, що якби спеціалісти уважніше вивчали цей метод, то він би був тоді єдиним.

Найчастіше проблеми у клієнтів бувають двох типів: любов та гроші. Любов до себе, до світу, до батьків, коханих, до людей, до держави. Гроші – це коли «я недостатньо успішний», «я мало заробляю» або «я багато заробляю, як це вкладати», «я не вмію вкладати» або «я вклав, а воно не повернулось». Ці дві проблеми часто перетинаються між собою. Наприклад, клієнт прийшов з темою розлучення, переживає, що після розлучення будуть фінансові проблеми, або навпаки, є фінансові проблеми, які призводять до розлучення.

Є ще одна проблема – посттравматичний синдром. Ми всі живемо, на жаль, у військовий час. Те, що сталося три роки тому, наздоганяє усіх людей, але в різні періоди і по-різному. Когось відразу накрило, когось через рік догнало, хтось тільки зараз розуміє, що сталося. У нас з’явилися переселенці, діти переселенців, військові. У нашій професійній спільноті ця тема звучить. Ми збираємося на супервізії, проговорюємо це. Кожен із нас став хоч якось дотичним до цієї теми, я вже мовчу про читання новин, телебачення, про весь той фон, який породжує тривогу.

Я зустрічаю у своїй роботі два стереотипи. Перший: я прийду до психолога і він дасть мені пораду. Не дасть, якщо це фахівець. Він дасть техніки для пропрацювання, дасть додаткову літературу, дасть завдання, як пережити або щось робити. Другий: що психотерапія – це легко, як для психолога, так і для клієнта. Але психологія – це справді важко. Як відомо, найважча робота в світі – це робота над собою. Допомогати іншим завжди простіше.

Психотерапія має зробити так, щоб людина з часом змогла сама впоратися зі своїми проблемами. Я людину супроводжую до моменту, поки ця проблема або буде вирішена, або вона вже не настільки гостро постає і клієнт має в собі сили, навички і вміння рухатися далі самостійно.

Особливості роботи

Думаю, у будь-якого психолога є свій психолог. Щоб добре виглядати, мені потрібно з кимось проговорювати власні думки. Не можу сказати, що це хтось один. Це різні мої колеги вищого рівня, ніж я. Ще психолог допомагає собі супервізіями – це наші професійні спільноти, від 5 до 10 людей. Ми збираємося в середньому раз в місяць і проговорюємо питання, які не можемо вирішити самостійно. Якщо ми говоримо про клієнтів – тут існує правило конфіденційності – ми ніколи не називаємо імен.

Часто ми перенаправляємо клієнтів одне одному. Коли до мене звертаються, наприклад, з дитячими проблемами, я раджу іншого фахівця. Батьки приводять таких дітей, бо думають, що ці діти мають якісь проблеми. Найчастіше виявляється навпаки. Вони заводять дитину у кабінет, а вкінці консультації самі заходять. І тоді психолог має дуже мудро подати інформацію про те, що ж призвело до цієї ситуації. Тоді дитина стає інструментом, за допомогою якого психологу треба налагодити ситуацію в сім’ї.


Найкращим результатом моєї роботи є щастя клієнта


У багатьох моїх клієнтів більше вищих освіт, вони могли більше книжок прочитати з психології. Але вони не знають, що робити з цими знаннями, вони стають їм в тягар. Ще одна прочитана книга – це як вагончик у гештальті. Що з цим далі робити? Все ж таки психологія – це про емоції. Коли клієнт тільки приходить в терапію, він говорить від голови: «я все знаю, я все вмію, я знаю, куди я хочу». А коли я ставлю запитання, що людина при цьому відчуває, вона починає плакати. Це питання у нас не прийнято ставити.

У нас запитують: «Як справи, як день пройшов». Але питання: «Як ти почуваєшся, що ти відчуваєш» лунає тільки якщо ми лежимо з температурю в ліжку і все вже й так очевидно. Про емоції чомусь не прийнято говорити. Але це важливо. Якщо це питання ввести спочатку до себе, наприклад, прокинутися і відразу запитати, що я зараз відчуваю, про що думаю, що відбувається зі мною, які емоції я несу в світ. А ввечері спробувати зрозуміти, що відчував протягом дня – це говоритиме про усвідомлене життя.

Найкращим результатом моєї роботи є щастя клієнта. Я часто пам’ятаю, з чого ми починали і як завершували роботу. Клієнт міняється протягом цього процесу, починаючи з візуального образу, закінчуючи темпом, яким говорить, баченням свого минулого і майбутнього, проживанням того, який він зараз. Це надихає.

Бувають важкі клієнти. Але через таку спільну роботу ми намагаємося рухатися далі, нам обом складно, але ми не здаємося. На щастя, за час моєї практики ніхто не здався. Зі всіма ми дійшли до етапу, коли можна було сказати: «далі я можу самостійно». І це велика радість.

Зарплата

Моя зайнятість в університеті – 600 годин на рік. 3 дні на тиждень я присвячую університету. Отримую за це 5000 грн на місяць.

2 дні на тиждень я присвячую терапії у власному кабінеті. Вартість одного сеансу: 500 грн. Сеанс триває 60 хвилин, але буває до півтори години. Для цього мені й потрібно було знайти власний офіс. За 10 хвилин до закінчення клієнта може зачепити якесь слово чи думка і він почне розкриватися та емоційно це переживати. Я не можу його в такому стані випустити з кабінету, нам потрібно це відпрацювати. Між кожним клієнтом я виділяю для себе 2 години: від години до півтори – на роботу, решту часу – щоб відпочити.

Одночасно я займаюся терапією 5-6 клієнтів, вони ходять до мене кожного тижня. У сумі мені це приносить близько 12 000 грн.

Нових клієнтів я отримую від своїх клієнтів. Також я є в базі психологів – вона називається B17. Є ще один сайт, на якому можна знайти для себе спеціаліста. Він називається «У психолога». Ви бачите на фотографії свого психолога, відгуки про нього, де він працює, його перевірену освіту. Також у мене є особисті сторінки у соціальних мережах. На них я розповідаю, чим займаюся, як психолог.

Ще люди дізнаються про мене не фестивалях. Я мала етап у житті, коли не пропускала психологічні фестивалі та майстер-класи. Зазвичай це 60-80 людей. На них психотерапевти протягом 80 хвилин відкрито демонструють свої навички. Якщо я за цей час встигла показати техніку, відповісти на запитання для аудиторії з 60-80 людей, то дехто вкінці підходить, просить візитку, питають, де працюю, скільки коштує прийом.

Ще 2-3 тисячі гривень мені приносять виступи на конференціях та майстер-класах, проведення тренінгів зі стресостійкості чи контролю над агресією. Але це те, від чого я могла б відмовитися, на відміну від університету та практики у кабінеті.

Витрати

Психолог має добре харчуватися, щоб мати сили. Обов’язково повинен бути повноцінний обід. Я п’ю дуже багато води, тому що багато говорю, у мене голос сідає. Зараз я працюю над тим, щоб почати правильно говорити, щоб мої зв’язки могли бути 5 годин в тонусі, а то й цілий день, тому що тренінги бувають дуже різні, бувають на свіжому повітрі, бувають в офісах, а мої робочі інструменти – це я та мій голос.

Житло знімаю недалеко від офісу – у районі проспекту Перемоги. Є можливість сходити та пообідати вдома. На дім витрачаю 3000 гривень. Більшу частину витрат за житло бере на себе мій чоловік.

Значна частина моїх витрат – оренда офісу. Це вже третє приміщення за рік. У людей відразу виникає панічна цікавість: «о, психолог заїхав, а чим він там займається?». Усім потрібно постукати, навіть не зважаючи на табличку: «Просимо не турбувати. Ми працюємо». До нас так не можна, потрібна максимальна шумоізоляція. Важко знайти приміщення, щоб це було доступно  територіально, і щоб це не була якась космічна ціна.

Щодо одягу та іміджу психолога – це для мене така цікава та особиста тема. Я рекомендую своїм слухачам студентам, і сама це пережила: ти маєш думати, що вдягнув і як сьогодні виглядаєш, на тебе дивляться, інформацію про тебе зчитують. У мене все має бути витриманим, нейтральним. Я не можу дозволити собі щось, що буде привертати багато уваги. Клієнт повинен дивитися на мене, а не на мої аксесуари.

Містом я, зазвичай, ходжу. У мене є свій автомобіль, але я ним не користуюсь – немає такої потреби. Все поруч – вийти з дому і пройтися 500 метрів на роботу чи кілометр до університету.

Ілюстрації: Євген Величев