Макс Кідрук – український письменник і мандрівник, автор дев’яти романів, серед яких бестселери «Зазирни у мої сни», «Не озирайся і мовчи», «Жорстоке небо», «Де немає Бога», які продають в Україні десятками тисяч і постійно перевидають. У 2017 році провів зі своєю книгою «Не озирайся і мовчи» презентаційний тур на 100 міст. Цієї осені, після виходу роману «Де немає Бога», вирушив у новий тур, в якому планує відвідати вже 101 місто.

Фото: Аня Озерчук

Книги Кідрука легко впізнавані у книгарнях завдяки фірмовому стилю обкладинок і логотипу МК, що добре зчитується з корінця книги на полиці. Над промоцією Макса працює кілька людей, але він активно ввімкнений у всі процеси – від вибору обкладинки до налаштування рекламних кампаній і планування турів. У поїздках із ним завжди працює менеджерка Елла Яцута, команда якої займається організацією подій, комунікацією з пресою і графіком письменника.

Такий прорив, за словами Макса, стався після виходу роману «Жорстоке небо». У той період він перестав поєднувати написання книг з іншими заняттями (колонки, технічні тексти) і цілком присвятив себе літературі. Але для цього йому довелося шість років багато працювати над собою.


«Я приїхав до Києва зі Швеції на початку 2009-го. Покинув аспірантуру за спеціальністю «Енергетика» у Королівському технологічному інституті. У мене було 600 доларів у кишені. На ці гроші можна було якось протягнути два місяці, – розповідає Макс. – Економив на всьому, їв лише вівсянку. Знав, якщо куплю щось більше, мені не вистачить на оплату оренди. Це було життя від місяця до місяця. Заплатив за квартиру і знову починаєш квест – «де взяти гроші на ще один місяць життя?».

«Гнітючий період»

У Києві я знімав кімнату на Лук’янівці, згодом переїхав у квартиру біля Індустріального мосту. На той момент мали видати мою книгу «Мексиканські хроніки» у видавництві «Нора-друк». Перший тираж – 1 000 примірників. Пригадую, роялті за цю книгу були близько 1 500 гривень, причому частину з них я отримав авансом. Навіть для тих часів це були смішні гроші.

Переїзд був важливим етапом для мене. Це зараз я можу жити в Рівному і давати звідтіля інтерв’ю. Але на той момент усі можливості для мене були зосереджені в Києві.

Я багато подорожував, тому перший час брався за будь-які тексти про мандри, дописував до бортових журналів. Окрім того, допомагала технічна освіта – я писав книги про 3D-моделювання, програмування. Усе це вкупі давало гроші на оренду та їжу, але не більше. Якось у мене порвалося тепле взуття, тому я ходив взимку в осінніх туфлях.


Любов до текстів у мене від батька.


Він журналіст і письменник. Змалечку давав книги, які випереджали мене за віком. У 6 років я читав літературу для молодшого шкільного віку. Наприклад, Джеральда Даррелла. Він подорожував світом, вивчав тварин і писав книги. Я теж так хотів. Але усвідомлено працювати з текстом почав десь на другому курсі університету.

Один чоловік, який жив в Анголі, прочитав мою книгу, вона йому сподобалася – і він покликав мене в гості. Усі витрати взяв на себе. Я три тижні просто подорожував цією країною. Дивовижні речі часом траплялися зі мною, але радше це був дуже гнітючий період.

Пригадую, ми стояли якось із редакторкою великого видавництва на одній події в Києві, я із захватом розповідав, що планую працювати над собою і зробити письменництво професією. Вона сказала: ти маєш зрозуміти, що заробляти в Україні на життя цим дуже складно, потрібно шукати нормальну роботу.

Думаю, це був переломний момент, я міг тоді усе й справді кинути і зайнятися чимось «нормальним». Але натомість я змінив видавництво, пішов туди, де більше можливостей для дистрибуції мене як автора, де більше магазинів. Тепер, через шість років, я впевнений, що літературою в Україні можна заробляти. Інший автор, який зробив би все, що я робив останні шість років, досяг би точно не меншого успіху, а можливо, й більшого.

Час експериментів

Перші відчутні роялті я почав отримувати після виходу «Жорстокого неба» у 2014 році. Це був для мене рік великих зсувів, я тоді познайомився з Марком Оплачком, який був моїм менеджером тривалий час. Він сказав: «Зробімо презентацію нового роману «Твердиня» платною?».

Я тоді подумав: «Це як узагалі?». Марк пропонував 30 гривень, але я наполіг, щоб було 10, навіть ця сума для мене була не дуже комфортною. А тоді Марк ще сказав: «Замовимо книгу на презентацію зі знижкою для тебе як для автора і будемо їх продавати?». А мозок знову сказав мені: це з цими книжками треба буде ходити туди-сюди, носити їх? Але врешті ми зняли залу на 120 місць, у яку так і не вдалося вмістити всіх охочих. Заробили тоді аж 360 гривень, які розділили навпіл.

Наступним великим експериментом була презентація роману «Жорстоке небо» у Львівському аеропорту. Вартість оренди локації – 3 500 гривень – здавалася мені жахом. Пригадую, рекламних постерів надрукували так багато, що коли я їхав по Львову, то біля кожної зупинки кланявся своєму фото. Оренду відбити вдалося, ще й заробили 1 000 гривень. Це був знак, що ми все робимо правильно.

Також ми почали робити передзамовлення книги через Google-форми. Тепер це дуже важлива стаття фінансових надходжень, яка дає змогу почуватися вільно. Людина залишає свої контакти, ми їх потім роздруковуємо, на відділенні вставляємо їх у книгу, це спрощує відправлення.

Найкраще передзамовлення спрацьовує у соціальних мережах. Я знайшов власний інструмент, який допомагає зрозуміти, коли краще публікувати нову обкладинку.


Є дуже гарний опосередкований параметр, який показує загальну кількість людей, що зараз у мережі, – це кількість друзів у месенджері.


Упродовж двох тижнів ми моніторили цю цифру і вивели для себе найкращий час – 11 ранку в понеділок та вівторок. Також ми дивимося погоду в найбільших містах. Якщо йде дощ – це додає ще 30% відвідуваності.

Наприклад, передзамовлення «Де немає Бога» зараз – понад 1 000 примірників. Я персонально на цьому заробив близько 55 000 гривень. На попередній книзі ця сума становила 35 000 гривень. Ми постійно рухаємося вперед, і це добре.

Для чого робити тури на 100 міст

Це ідея моєї менеджерки Елли. Спочатку поставився скептично до цього. Упродовж кількох днів ми обговорювали ідею, Елла показала, що це фінансово можливо. Ми домовились, що поїдемо в тур, зберемо телефони наших читачів, місцевих організаторів, і потім вирушимо у ще один тур, який наразі триває, щоб це було більш ефективно.

Перший тур став успішним, зокрема фінансово, на двох ми заробили близько 50 тисяч гривень. Він тривав два місяці, загалом ми витратили на нього 250 000 гривень. Звісно, левова частка доходу – це Київ, Львів, Рівне, Черкаси, Тернопіль, Івано-Франківськ; абсолютно всі міста на південному сході були дотаційними.

Тур дав зростання у всьому: соцмережі, наступне передзамовлення, новий тур, продаж квитків, знайомства з організаторами. Глобально ідея у тому, щоб провести два-три великих тури та зібрати базу даних, яка не залежить від соцмереж. Тому що вони постійно змінюють алгоритми, їх закривають, відкривають. На них не можна розраховувати у довгостроковій перспективі.

Що спільного у письменника і рок-гурту

Я великий фанат Iron Maiden і взагалі важкої музики. Побачивши лого навіть здалеку, можна відразу зрозуміти, що це за гурт. Я подумав, а чому цього досі ніхто не робить у літературі? Тоді сів і власноруч намалював, який це могло б мати вигляд. Мені сподобалося, відтоді ми використовуємо лого для всіх моїх книг.

Це не вимагає якихось надзусиль чи особливих знань. Воно не є складним, але однаково повторюється і впізнається. Я вирішив, що хочу, аби мої книжки були саме такими. Кінцева мета – зробити так, щоб і за змістом, і за формою це були видання, які хочеться покласти на найбільш видне місце.

Ми оптимізуємо всі організаційні моменти презентацій. Платні входи у великих містах потрібні для того, щоб мати змогу поїхати у райони, де потім ці гроші витрачаються. Ми могли б не їхати у містечка й отримували б набагато більше. Але я вважаю, що це дуже важливо для майбутнього зростання.

Люди не розуміють, що безкоштовних заходів не буває, бувають такі, де хтось заплатив за тебе, за зал, за твій приїзд, за харчування, гонорар. Я намагаюся пояснити, що я сам міг би ще приїхати виступити безплатно, але машина без бензину не їде, Елла без грошей не працюватиме, водій тим паче. Читачі не бачать усіх тих людей, які стоять за успішними проектами, їм це треба пояснювати.

Торік за півріччя у мене вперше були роялті, які є не меншими, ніж зарплата менеджера високої ланки у Рівному, вони постійно зростають, раніше вони доповнювали те, що я роблю. За півріччя розмір роялті становить приблизно 70 тисяч мінус податки. Тур може приносити від 30 до 50 000. Дохід у першому півріччі значно менший, там немає туру, немає передзамовлення нової книги. За рік точно півмільйона гривень прокручується, можливо, навіть більше. З них мого заробітку – 200 000 гривень.

Робоча дисципліна

Не треба ставити для себе недосяжні рамки – типу тисяча слів на день. Я колись такою дурнею страждав, це не працює. Але писати треба систематично, працювати над стилем. Шість років тому я не думав, що це так важливо.

Коли я читаю художню книгу, прозорими стікерами заклеюю моменти, які мене вразили, потім їх перечитую, намагаюся зрозуміти, що саме мене вразило і чи досі це актуально. Виписую у зошит. Якщо це чийсь зворот, виділяю його маркером. Звісно, я не використовую це у своїх книгах, але сама форма речення може мене наштовхнути на якісь думки.

Важливим також є вміння ігнорувати шум і подразники, починаючи від банальної залежності від соцмереж і закінчуючи умінням ігнорувати гівнюків, які будуть розказувати, що у тебе нічого не вийде.

Презентації зі слайдами

Ще у 2012 році я підготував презентацію за романом «Бот». Люди краще фокусуються, коли бачать перед собою інформацію. Для роману «Твердиня» я додав до презентації текст усередину. Коли представляв роман «Жорстоке небо» в аеропорту, я дуже хвилювався і репетирував кожен слайд.

Коли ти думаєш, що говориш, а наступний слайд уже відклався в мозку, раптом з’являється здатність дуже класно розставляти акценти, не поспішати, не затинатися. Я побачив, яка була реакція у людей, у мене в самого мурашки по спині бігали. Відтоді почалася одержимість цими деталями, іноді це важко, особливо коли їх багато.


Глобально ідея у тому, щоб провести два-три великих тури та зібрати базу даних, яка не залежить від соцмереж. Тому що вони постійно змінюють алгоритми.


Скептики та хейтери

Скептики – це люди, які кажуть, що в тебе не вийде щось через якісь раціональні причини. Хейтери – це люди, яким не потрібні аргументи, аби сказати, що ти гівно.

Я думаю, у мене більш-менш порівну і хейтерів, і скептиків. Ставлюся до цього нормально, я їх моніторю. У презентації в мене є цілий слайд про негативні відгуки.

«Де немає Бога» Макса Кідрука – одне з найбільших розчарувань року… Якийсь набір суто тих речей, за якими сохне автор і нічого більше… Не рекомендую. ДНБ – це скоріше ДЕ НЕМАЄ БОТА, а не Бога. Поки не вийде третя частина Бота, то не читатиму цього автора.

Найнеприємніший відгук ‒ це не коли мені пишуть «Кідрук лох». А коли людина пише великий пост, дуже грамотно, і розносить тебе на основі того, чого немає у твоїй книзі. Якось читач чітко та аргументовано звинуватив мене у ненависті до жінок. Тому що я обираю певні жіночі типажі для історій. Іншого разу написали, що у «Де немає Бога» єдиний позитивний персонаж – росіянин, а це не так. Усі, хто роман не читав, почали звинувачувати мене у зраді. Це мене вибило на день, я не міг нічого робити, але врешті емоції вляглися і я повернувся до роботи.

«Знову ці сцени сексу. Детальні, з описами інтимних органів… Мені здалося, що коли Максу натякнули про недорозвинену любовну лінію, він її переплутав з порнухою… «Де немає Бога» – це лише регресія до середнього…»

Куди далі

Чи хотів би я робити усе це?

Мені 34. Я зараз краще спокійно писав би, потім пішов у басейн, почитав. Це шикарний ритм, який люблю. Буває, що в один день у нас два виші, чотири інтерв’ю, вечірній виступ. Я не хочу драматизувати, є й важчі роботи. Я взагалі вважаю, що бути автором – це не робота, а привілей. Заберіть людей, які приходять до мене на презентацію, і я на соціальній драбині миттю злечу донизу, тому що я нічого не виробляю.


Мене дуже дивують люди, здебільшого музичні виконавці, які можуть не сфотографуватися, не дати автограф.


Якось я підписував книги довше, ніж тривала моя презентація. Це може бути важко, але це не робота. Робота у хлопців в окопах, у шахтарів, у лікарів, які стоять 15-годинну зміну.