У рубриці «Ділова етика» The Village Україна намагатиметься вирішувати суперечливі питання, які виникають у робочому процесі.

У першій публікації – проблема фрілансерів, які працюють у кав’ярнях. Ми запитуємо у керівників бізнесу та гостей, як і скільки можна працювати із закладів, не створюючи для них проблем.

Саша Береза

PR-директорка Kachorovska Store & Cafe

Наші кафе – повноцінний бізнес. Тому було б дивно заперечувати, що він має приносити гроші. В одному з наших закладів вісім столиків, у другому – близько дванадцяти. Кожен із них щодня допомагає нам заробляти гроші, які потім перетворюються на зарплати для команди, оплату оренди, а також кошти для закупівлі продуктів, оновлення устаткування, посуду тощо.

Також у цих чудових столиків є свої «біоритми». Уранці вони працюють на повну потужність, оскільки наші гості снідають (у «Kachorovska на Льва» ми працюємо в будні з 08:00). Опівдні всі столики зайняті, у нас повна посадка – гості обідають. Ближче до вечора вони знову окуповані нашими відвідувачами, постійними і новими, які вечеряють та зустрічаються з друзями.

Гості, які приходять до нас попрацювати, дуже часто не враховують той факт, що поки вони працюють і заробляють, ми втрачаємо таку можливість. Особливо – якщо ми говоримо про прайм-тайм (час сніданку, обіду або вечері). Нам дуже шкода бачити, як наші відвідувачі не мають де сісти під час обідньої перерви, тому що всі столики зайняті – половину зайняли люди з ноутбуками. Лояльні гості замовляють take away, а під час очікування спілкуються з командою на барі або гуляють магазином. Нові гості ж вирішують іти шукати далі, де б пообідати.

Ми не точимо зуб на людей з ноутбуками, ми самі люди просунуті й користуємося технікою. Але не можемо не помічати людей, які приходять до нас рано-вранці і йдуть ввечері, коли кафе зачиняється. Для нас це означає, що столик, який міг «нагодувати» 30 людей, перетворився на офіс з однією чашкою кави.

Одного разу в нашому кафе на Подолі зник Wi-Fi, причому надовго – десь на два тижні. На жаль, це залежало не від нас. Перші кілька днів ми пояснювали гостям, що з технічних проблем Wi-Fi не працює, і дехто обурювався, адже планував у нас попрацювати. Та наступного тижня кафе було не впізнати: люди їли, пили каву, спілкувалися, читали книги та журнали. І все це – без нагромадження ноутбуків.

Ральф Рюллер

засновник мережі кав’ярень The Barn (Берлін)

Коли ми відкривали The Barn, то хотіли, аби люди могли прийти до нас і принаймні на певний час відволіктися від божевільного темпу життя у великому місті. Відвідувачі повинні були приходити до нас по каву і спілкування, а не для можливості попрацювати.

Ми не хотіли стати інтернет-кафе. Тому шість років тому я зробив заяву – заборонив у закладах The Barn використовувати ноутбуки. Для нашого першого кафе, у якому було лише чотири столи, це було життєво потрібно.

Однак нещодавно я пом’якшив цю заборону. Тепер у The Barn у районі Мітте уся задня частина зали є так званою медіа-зоною. Тобто люди, яким треба попрацювати з ноутбуком, можуть розташуватися там. Але сідати у зоні біля вікон вони не можуть. Ми зробили це для того, щоб потенційних відвідувачів, які проходять повз заклад, не відштовхували люди з лептопами.

Так, у нас можуть бути відвідувачі, які замовляють одну каву і сидять із нею цілий день. Але для нас це не проблема. Понад те, у двох нових закладах, які ми відкрили за останні два роки, ми надаємо можливість працювати з ноутбуками і безкоштовний Wi-Fi.

Зрештою, світ змінюється, дедалі більше людей працюють поза офісами, тож і ми повинні адаптуватися.

Олександр Гризунов

бариста кав’ярні Blur Coffee

Я вважаю, що люди можуть сидіти у кав’ярні стільки, скільки хочуть. Звичайно, є люди, які самі сідають за великий стіл, проводять у закладі цілий день, бутерброди ще якісь дістають. Це вже нахабність. Але такі випадки бувають рідко. Здебільшого, якщо у нас сидять три-чотири години, то замовляють кілька чашок кави і страви.

Та раніше я працював у дуже маленькому закладі на «Олімпійській», і там це була серйозна проблема. Коли заходить група з трьох людей і за три години замовляє одну чашку кави – це не нормально. Тому доводилося підходити і або просити пересісти за менший стіл, або казати, що це місце зайняте за резервом.

У Blur Coffee працює багато фрілансерів. Але цілий день ніхто не сидить. Я помітив, що фрілансери, які тривалий час проводять в одному закладі, орієнтовно раз на місяць змінюють заклад. Вони не можуть сидіти і довго працювати в одній кав’ярні. Думаю, це пов’язано з тим, що їм набридає одне місце. Вони ніби залишили офіс, щоб відійти від рутини, але на рутину може перетворитися й неформальне місце.

Анна Полстянкіна

бариста кав’ярні «Світ кави»

Для нашого закладу це також актуальна проблема. У нас і з ноутбуками сидять, і ділові зустріч проводять. Іноді можуть лишити речі на столі і вийти по справах.

Це дивно, бо через це ми змушені відмовляти іншим людям, які приходять на каву. Але ми залишаємо таку поведінку на розгляд відвідувача і не просимо їх відключити ноутбук чи посунутися. Зрештою, виховані люди і самі чудово розуміють, коли вони можуть «позловживати» простором, а коли дійсно заважають.

Ксенія Сергєєва

копірайтерка

Скільки часу дозволяєте собі працювати в кав’ярнях?

Мій максимум – три місяці з 9 ранку до закриття у кав’ярні Fandom. Туди до мене приходили на зустрічі, там я вигадувала нові проекти, їх презентувала клієнтам, там їла, записувала відеозвернення, заспокоювала подруг і навіть пакувала футболки. З офіціантами ділилася новинами, а з власником віталася. У знак вдячності я не займала багато місця (максимум столик на двох), постійно щось замовляла і залишала хороші чайові.

Зараз у Honey на Золотих у мене є персональне вікно, його іноді навіть притримують для мене і дуже привітно зустрічають, завжди чимось пригощають. Вважаю це зеленим світлом приходити ще і працювати там скільки треба.

Чи відчуваєте незручність?

Працювати у кав’ярнях настільки зручно, що за дві-три години почуваєшся аферистом. І справді: ніхто не може тебе прогнати чи примусити щось замовляти, тут важлива лише комфортність ситуації для тебе. Якщо перевести на гроші: ти їси, п’єш і працюєш в центрі за 400 гривень на день; це близько 8 000 гривень на місяць – так само коштує оренда невеличкого офісу без обідів і краси навкруги. Якщо ж ти за день залишаєш у закладі менше як 400 гривень – це грабунок і безсоромність. За ті шість годин роботи тут залишили б набагато більше.

Чи були випадки, коли ти замовляла щось, щоб просто була можливість посидіти?

Я постійно замовляю те, чого не дуже хочу, аби обґрунтувати окупацію столика. Коли новому гостеві шукають столик, я почуваюся максимально незручно, завмираю – як молодь перед старенькими, сидячи в метро.

Ніколи не бачила, як персонал робить зауваження за це. Щойно була в «Дефіциті» на Золотих воротах, там чолов’яга взяв собі сік і 40 хвилин ходив залами домовлявся з прорабами лайкою, аж келихи дзвеніли. Офіціанти задарували мене смачними вибаченнями, але йому нічого не могли сказати. Така політика, кажуть. Та буває, що інші заклади приносять табличку «зарезервовано за 30 хвилин» і так натякають, що вже пора. Або ж просто вимикають інтернет.

Олександра Власюк

журналістка

Скільки часу дозволяєте собі працювати в кав’ярнях?

Найзручніший для мене час – чотири години. Це оптимальний час, аби випити дві чашки кави: припустімо, порцію альтернативи та одне еспресо, а також з’їсти тістечко. Потім можна зробити перерву або змінити місце. У часи активного фрілансерства я просиджувала в улюблених місцях по півдня, але зараз розумію, що це було не надто ефективно.

Чи відчуваєте незручність?

Незручності не відчуваю, бо маю декілька правил. По-перше, працюю лише в улюблених кав’ярнях, де мене добре знають і завжди раді бачити. По-друге, намагаюся не зловживати гостинністю і поступово замовляти ще кави або їжі. По-третє, стараюся приходити надовго в той час, коли у закладі не дуже багато людей. Якщо часто приходиш в те чи інше місце, то такі «хвилі» легко вирахувати. Ще один спосіб зробити приємне власникам та працівникам улюбленої кав’ярні – приводити туди якомога більше нових гостей. Це зручно і мені як фрілансеру, бо шанси зустріти друзів зростають, і кав’ярні – тому що вона отримує нових постійних клієнтів.

Чи були випадки, коли ти замовляла щось, щоб просто була можливість посидіти?

Таке роблю дуже рідко. Або у зовсім незнайомих закладах, де ще не певна, що зможу працювати, або у якихось дивних місцях типу привокзальних кафе, де треба перечекати якийсь час до поїзда.

Чи були випадки, коли персонал робив зауваження?

Усерйоз – ніколи. Зі знайомими баристами багато жартуємо на тему «чашка кави і п’ять годин у кав’ярні», але зазвичай вони самі хочуть чимось пригостити. Не варто зловживати гостинністю, коли ти фрілансер. Натомість дружити з людьми, які працюють поруч із тобою, дуже приємно. І не має значення, хто з вас пише текст, а хто варить каву.

Фото: обкладинка – Cagle UnsplashBrooke Cagle / Unsplash