Бондар Олександр Іванович, 1951 року народження... та в 1997 році виписаний зі свого помешкання на підставі про смерть (та тоді ж чомусь знакли і всі мої документи)
«Зараз уже все позаду, адвокати допомогли мені, найголовніше дочекатися. У мене ще багато планів на це життя.» - вказується в моїй історії на цій сторінці…
Але віз і нині там. Міграційна служба, попри все, та проти всіх свої прав і можливостей, знову і знову чинить усе аби не допомогти людині (народженій, зростаючій, працюючій і проживаючій в своїй Рідній країні), а знову і знову віднаходити перепони до видачі документу про своє громадянство та паспорту… От саме тому, людина змушена доводити своє право бути людиною та громадянином там, де доводити про це потреби не мусить бути. Ще б пак… нехай би це відбувалося в чужій державі… Це ж начебто як ото у своїй сім`ї людина чомусь мусить доводити свою рідність роками перед своїми рідними… Навіть собаці кожен власник за власні кошти з великим задоволенням купує не лише ошийник, але і документи та родословну… Чому ж держава Україна, українця змушує вже понад двадцять років існувати в умовах гірших ніж будь який іноземець здатний за гроші придбати декілька паспортів… ? Я й досі не маю можливості мати хоч би яку мізерну соціальну допомогу… І вже і мріяти втомився про власний дах над головою… Сьогодні знову мене «ласкаво витурили» з МС «умовляючи» їхати до Харькова аби там отримати право на «отримання» доказу що я маю таки ПРАВО на отримання паспорту у Генкольсунстві РФ всього на всього за якихось «шість тисяч… гривен» наче вони в мене малюються мною щодня… А чи ж маю я кусня хліба на сьогодні… ? Та чи є в мене копійчина аби оплатити витрати на транспорт… вже не кажучи про те, що ще в минулому році мені довелося з протягнутою рукою ходити по людях, аби отримати 279 гривен на оплату рідного паспорту (які таки мені «паспортний стіл» терміново оплатити запропонував, а Добродій дав, але «віз і нині там» )… Складається враження що комусь таки надано вказівку довести до втрати розуму… або ж взагалі звести зі світу… та до суїциду переконливо штовхаючи… Чого мені ще чекати? Куди звертатися, та як доводити що я таки тут, в Україні народився, виріс и працював… і вже ось з 1997 року чомусь мушу доводити комусь що я «не верблюд» і що я маю свою частку землі у цій державі, право на доживати в ній… маючи усе необхідне… як у будь якій іншій країні світу…
До речі про інші країни… Румунія та РФ пропонують мені, чужому для них чоловіку, надати громадянство, паспорт (румунський з правом вільного пересування по ЄС ) і мінімальні соціальні виплати (чи пенсію) в рази більші ніж у Рідній країні українцеві… То може згоджуватися і забути, про те що я українець і за тими доками які хтось не зберіг (я маю тих чинуш які це мали б робити, бо для того призначені та ще й чималі кошти отримують) і за правом визначеним Нашою Конституцією, та ТІКАТИ хтозна куди, поки ще запрошують, та допоки ще сили маю?...
Чи ж таки в когось рак свисне та… десь засвербить і… може таки хтось поворушиться… та зглянеться наді мною… ?
Коментарі до постів:
Май же все необхідне є ось тут (ФБ): https://www.facebook.com/ABond1951
Бондар Олександр Іванович, 1951 року народження... та в 1997 році виписаний зі свого помешкання на підставі про смерть (та тоді ж чомусь знакли і всі мої документи)
«Зараз уже все позаду, адвокати допомогли мені, найголовніше дочекатися. У мене ще багато планів на це життя.» - вказується в моїй історії на цій сторінці…
Але віз і нині там. Міграційна служба, попри все, та проти всіх свої прав і можливостей, знову і знову чинить усе аби не допомогти людині (народженій, зростаючій, працюючій і проживаючій в своїй Рідній країні), а знову і знову віднаходити перепони до видачі документу про своє громадянство та паспорту… От саме тому, людина змушена доводити своє право бути людиною та громадянином там, де доводити про це потреби не мусить бути. Ще б пак… нехай би це відбувалося в чужій державі… Це ж начебто як ото у своїй сім`ї людина чомусь мусить доводити свою рідність роками перед своїми рідними… Навіть собаці кожен власник за власні кошти з великим задоволенням купує не лише ошийник, але і документи та родословну… Чому ж держава Україна, українця змушує вже понад двадцять років існувати в умовах гірших ніж будь який іноземець здатний за гроші придбати декілька паспортів… ? Я й досі не маю можливості мати хоч би яку мізерну соціальну допомогу… І вже і мріяти втомився про власний дах над головою…
Сьогодні знову мене «ласкаво витурили» з МС «умовляючи» їхати до Харькова аби там отримати право на «отримання» доказу що я маю таки ПРАВО на отримання паспорту у Генкольсунстві РФ всього на всього за якихось «шість тисяч… гривен» наче вони в мене малюються мною щодня… А чи ж маю я кусня хліба на сьогодні… ? Та чи є в мене копійчина аби оплатити витрати на транспорт… вже не кажучи про те, що ще в минулому році мені довелося з протягнутою рукою ходити по людях, аби отримати 279 гривен на оплату рідного паспорту (які таки мені «паспортний стіл» терміново оплатити запропонував, а Добродій дав, але «віз і нині там» )…
Складається враження що комусь таки надано вказівку довести до втрати розуму… або ж взагалі звести зі світу… та до суїциду переконливо штовхаючи…
Чого мені ще чекати? Куди звертатися, та як доводити що я таки тут, в Україні народився, виріс и працював… і вже ось з 1997 року чомусь мушу доводити комусь що я «не верблюд» і що я маю свою частку землі у цій державі, право на доживати в ній… маючи усе необхідне… як у будь якій іншій країні світу…
До речі про інші країни… Румунія та РФ пропонують мені, чужому для них чоловіку, надати громадянство, паспорт (румунський з правом вільного пересування по ЄС ) і мінімальні соціальні виплати (чи пенсію) в рази більші ніж у Рідній країні українцеві…
То може згоджуватися і забути, про те що я українець і за тими доками які хтось не зберіг (я маю тих чинуш які це мали б робити, бо для того призначені та ще й чималі кошти отримують) і за правом визначеним Нашою Конституцією, та ТІКАТИ хтозна куди, поки ще запрошують, та допоки ще сили маю?...
Чи ж таки в когось рак свисне та… десь засвербить і… може таки хтось поворушиться… та зглянеться наді мною… ?