Книжка тижняЕмі Чуа, Джед Рубенфелд ‒ «Три сили. Як виховують в успішних спільнотах»

The Village Україна обирає книгу тижня, пояснює, чому її варто читати та публікує уривок.

Контроль імпульсів

Якщо запитати в успішних людей, чому вони успішні, навдивовижу ча­сто лунають спогади про невдачі. «У своїй кар’єрі я не влучив у корзину понад 9000 разів, ‒ зазначив якось Майкл Джордан. ‒ Я програв май­же 300 матчів. Двадцять шість разів мені довіряли вирішальний кидок, що мав принести перемогу, і я програвав. Знову і знову я зазнавав невда­чі у своєму житті. Саме тому я досягнув успіху».

Реакція на невдачу ‒ межа, що відокремлює успішних людей від реш­ти. Успіх потребує більшого, ніж мотивація чи навіть глибоке прагнення зростати. Сила волі та стійкість до спротиву так само важливі. Вінстону Черчіллю приписують такі слова: «Якщо йдете крізь пекло, не зупиняй­теся».

Багато досліджень ‒ і їхня кількість зростає, ‒ очолюваних фахівця­ми з соціальної психології й психології розвитку, як-от Рой Баумайстер, Керол Дуек й Анджела Дакуорт, показують, що вирішальною для висо­ких досягнень є здатність опиратися спокусі (особливо спокусі все кину­ти, якщо завдання потребує зусиль або часу чи викликає страх). Саме цю здатність опиратися спокусі ми розуміємо під контролем імпульсів. Ці­каве відкриття в тому, що високий рівень контролю імпульсів у ранньо­му дитинстві трансформується потім у надзвичайні досягнення у бага­тьох сферах.

Це відкриття зробив ‒ власне, натрапив на нього ‒ психолог зі Стен­фордського університету Уолтер Мішел під час проведення наприкінці 1960-х років нині відомого «маршмеллоу-тестування». Намагаючись з’ясувати, з якого віку діти здатні протистояти спокусі, Мішел почав класти ласощі перед дітлахами віком від трьох до п’яти років. Дітям казали, що вони можуть або з’їсти свій смаколик (найчастіше маршмеллоу) одразу або почекати декілька хвилин й отримати ще один. Тим, хто ви­тримував п’ятнадцять хвилин, давали ще один маршмеллоу.

Мішел з подивом побачив, що вік не відіграє вирішальної ролі. У кож­ній віковій категорії більшість з’їдала зефірку, а меншість трималася. Од­нак справжнє диво сталося багато років потому. Мішел, хоча це й не вхо­дило до його початкового плану, відстежив життя майже 700 учасників експерименту, коли ті були вже у старших класах. З’ясувалося, що дітла­хи, які одразу не з’їли солодке, набагато краще навчалися і мали менше проблем у соціумі, на відміну від тих, хто піддався спокусі.

Виявлена Мішелем кореляція між контролем імпульсів й успішністю, відтоді підтверджена багатьма дослідженнями, просто вражає. Діти, які «пройшли» випробування маршмеллоу й змогли почекати п’ятнад­цять хвилин, отримали на 210 балів вищий підсумковий результат тесту SAT, аніж ті, хто з’їв свою порцію в перші тридцять секунд. Для визначен­ня університетської успішності контроль імпульсів виявився кращим провісником, аніж результати тесту SAT і навіть рівень IQ.

У найґрунтовнішому наразі дослідженні у Новій Зеландії відстежили понад тисячу осіб від народження до 32-річного віку. У ньо­му враховували їхній соціально-економічний статус, інтелект й інші чинники і виявили, що люди з високим рівнем контролю імпульсів у ди­тинстві згодом значно рідше страждали від наркотичної й алкогольної залежності та зайвої ваги, рідше працювали на низькооплачуваних ро­ботах, рідше мали захворювання, що передаються статевим шляхом, чи опинялися у в’язниці. Люди з хорошим контролем імпульсів були здоро­вішими, заможнішими, частіше мали стабільний шлюб і виховували ді­тей у повноцінній родині.

Вдалося виявити ще дещо, так само ‒ або навіть більш ‒ значуще. Силу волі й  наполегливість можна примножувати. Саме до цього дійшла культура. Розвиток контролю імпульсів у дітей ‒ та й взагалі в людини будь-якого віку ‒ це потужний важіль успіху.

Та лише його недостатньо: контроль імпульсів як такий не має нічо­го спільного з досягненнями у навчанні або зароблянням грошей. Аміші у Пенсильванії, безумовно, вміють контролювати імпульси. Вони рішуче відмовляються від електроенергії і всіх сучасних благ цивілізації, але не мають виняткових академічних або економічних досягнень, бо їхня культура віднаджує їх від цих цілей.

Інакше кажучи, окремо взятий контроль імпульсів ‒ це просто аске­тизм. Як завжди, машину економічного успіху створює лише поєднання усіх трьох елементів Трьох сил.

***

Одна з найцікавіших особливостей контролю імпульсів полягає в тому, що він переходить з однієї сфери життя на інші. Контроль імпульсів схожий на витривалість. Якщо ви упродовж кількох місяців кожні кілька днів пробігаєте по вісім кілометрів, то на­працьовуєте витривалість, яка дасть вам змогу не лише бігати, а й займа­тися будь-якими іншими фізичними вправами (наприклад, силовими) ефективніше, ніж раніше. Численні дослідження вже довели, що з кон­тролем імпульсів усе так само. Практично будь-яке завдання з контролю імпульсів (навіть просте сидіння рівно), виконуване на регулярній осно­ві хоча б упродовж кількох тижнів, підвищує загальну силу волі. Люди раптом стають сильнішими в усіх не пов’язаних із цим видах діяльності, які також потребують зосередженості, наполегливості або опору спокусі. Саме тому суворіше виховання дітей може так багато змінювати, на­віть якщо форми контролю імпульсів, важливі для тієї чи іншої культу­ри, не мають нічого спільного з математичною муштрою чи успіхами в школі...

***

Америка доволі успішно ламає контроль імпульсів. Традиційне китай­ське виховання, яке наголошує на муштрі, слухняності та дисципліні, пережило дві тисячі років різних династій, комуністичний переворот і навіть Культурну революцію з її антиконфуціанським, антиінтелекту­альним пафосом. Однак здається що єдине, проти чого воно безсиле, ‒ це Америка. Після лише одного покоління у Сполучених Штатах тради­ційне суворе виховання зникає з американських родин китайського по­ходження, батьківські очікування знижуються, а між другим і третім поколіннями відбувається стрімке падіння академічної успішності. Усі знають, що сучасна Америка не надто захоплюється суворим вихо­ванням і контролем імпульсів, принаймні порівняно з традиційними су­спільствами. До цього ми також повернемося, однак основна ідея в тому, що сучасна американська культура транслює потужний заклик ‒ жити тут-і-зараз. Загалом американці люблять отримувати що хочуть ‒ і то негайно. Не секрет, що успішні люди зазвичай живуть не так ‒ натомість вони часто мають зиск із тих, хто так живе. Керівники американських корпо­рацій швидкого харчування відомі тим, що старанно уникають власної продукції. Американські медіа до певної міри відкрито визнають і хва­лять цінність контролю імпульсів. Інтерв’ю із зірками спорту часто на­голошують на їхній етиці роботи і стійкості. Два найпопулярніші нові телесеріали ‒ TheWire («Прослушка») (у Гарварді йому присвячено окре­мий курс) і BreakingBad («Пуститися берега», здобув сім премій «Еммі»). Дія першого відбувається у Балтиморі, другого в Альбукерке. В обох се­ріалах йдеться про наркотики і залежність, і наскрізною темою є те, що найуспішніші авторитети, які заробляють мільйони, «не вживають». Обидва серіали наголошують на дисципліні, самоконтролі й витримці, притаманних наркобаронам та їхнім найкращим працівникам ‒ і вони разюче контрастують зі своїми слабодухими клієнтами, які живуть від дози до дози. Однак реалії американської культури гостро суперечать традиційно­му вихованню із сильною дисципліною й іншими елементами контро­лю імпульсів, притаманними успішним групам, і це ще раз підкреслює й пояснює той факт, що найуспішніші американські групи схильні бути культурними аутсайдерами. Успіх у сучасній Америці часто приходить до груп, які опираються домінантній американській культурі. Отже, контроль імпульсів ‒ ще один аспект, у якому успішні амери­канські групи не слухають флейту щуролова. Америка полюбляє гово­рити американцям таке: усі рівні, любіть себе, живіть тут-і-зараз. А тим часом успішні групи в Америці заявляють своїм членам дещо інше: ви здатні на величезні досягнення, бо належите до особливої групи, але осо­бисто ти не дотягуєш до цього рівня, тому маєш контролювати себе, опи­ратися спокусам і самостверджуватися.