21 вересня в український прокат виходить фільм «Квадрат» шведського режисера Рубена Естлунда. Це стрічка про куратора музею сучасного мистецтва у Стокгольмі та сучасне мистецтво загалом. На цьогорічному Каннському кінофестивалі фільм відзначили гран-прі – «Золотою пальмовою гілкою». У межах нової рубрики «Перший ряд» The Village Україна переглядає стрічку з арт-директором PinchukArtCentre Бйорном Гельдхофом.

Фото: Aртхаус Трафік

Бйорн Гельдхоф

Чи бачу я себе у головному героєві? Ну, можна сказати, що нам обом як керівникам центрів сучасного мистецтва пощастило перебувати у владній позиції [сміється].

Не скажу, що я впізнав себе у цьому персонажі. Але певні риси цього героя можуть бути притаманні багатьом із нас.

Показовим моментом є те, як сприймає себе головний герой і як до нього ставляться насправді. У певний момент він просить підлеглого зайти у будинок у бідному районі, тому що боїться, що його там впізнають – нібито через його високий соціальний статус. Та згодом, коли він усе-таки навідується туди, його ніхто не впізнає.

Про що фільм?

Одна з основних функцій мистецтва – об’єднувати людей. Адже незалежно від походження, національності чи віросповідання люди здебільшого однаково сприймають витвори мистецтва. Безумовно, ця тема є однією з провідних у «Квадраті».

Та фільм Естлунда підходить до цього питання дещо глибше. З одного боку він показує бідних людей – здебільшого іммігрантів, які оселилися в бідних районах Стокгольма. З іншого – представників еліти, які проводять розкішні вечері та фуршети, а також їздять на «теслах».

Та річ у тім, що мистецтво не залежить від фінансового становища. Витвору мистецтва байдуже, хто ним насолоджується – мільйонер чи жебрак. Єдине, що в цьому випадку має значення, – це те, наскільки відкритою людина є до мистецтва і чи прагне вона його зрозуміти.

Саме тому, на моє переконання, музеї повинні бути безкоштовними для відвідування. Адже досвід, який вони пропонують, потенційно може змінити життя людини.

Коли ти ступаєш на територію, окреслену квадратом, уже не має значення, хто ти і яку владу маєш

Місія мистецтва – кидати виклик переконанням, які є у людей. У цьому сенсі показовою є сюжетна лінія із внутрішньою боротьбою головного героя. З одного боку, він є фігурою, що має владу. У певний момент у фільмі це навіть озвучується. При цьому Крістіан інтуїтивно відчуває, що повинен намагатися чинити правильно.

Урешті-решт унаслідок внутрішньої боротьби він вирішує забути про свою владу та гордість і ухвалює дуже непросте рішення – він вибачається. Він знаходить у собі сили вибачитися перед журналісткою у виконанні Елізабет Мосс – хоч робить це і знехочу. Врешті він просить пробачення і в хлопчика, родина якого отримала від нього неприємний лист. І, як на мене, це прекрасно – бачити такий результат внутрішньої боротьби.

Це римується і з ідеєю однойменної експозиції у фільмі. Цитуючи маніфест «Квадрату»: коли ти ступаєш на територію, окреслену квадратом, уже не має значення, хто ти і яку владу маєш. Ідеться про те, що мистецтво завжди першочергове.

Актуальні виклики

«Які найбільші виклики під час керування музеєм сучасного мистецтва?» Це запитання журналістка ставить куратору музею у першу чергу. Це дуже актуальне запитання для арт-середовища. Надто – для державних музеїв.

Очевидна відповідь на це запитання впирається у площину фінансів. Та, як на мене, навіть більш важливим викликом для мистецьких інституцій є необхідність зберігати актуальність для суспільства. До того ж музей повинен підримувати спільноту митців. Ці виклики є актуальними як для європейських, так і для українських музеїв.

Мистецтво працює тоді, коли воно успішно доносить певний меседж. Та робити мистецтво більш доступним для загальної публіки – завдання не стільки митця, скільки мистецьких інституцій.

На моє переконання, музеї повинні бути місцем для діалогу. Музей повинен говорити з відвідувачем – навіть у буквальному сенсі. Працівники музею повинні підходити до відвідувачів і розпочинати дискусію. Адже мистецтво може бути концептуальним і неоднозначним, воно потребує обговорення і засвоюється в процесі дискусії.

Музей повинен говорити з відвідувачем

Витвір мистецтва?

Чи буде вважатися витвором мистецтва сумка, яку випадково залишили в музеї? Це запитання, яке також позначає кумедний момент у фільмі. Насправді це запитання у мистецькому середовищі давно сприймають як кліше. Та в фільмі воно подано досить дотепно.

Певна річ, звичайна річ у музеї може вважатися витвором мистецтва. Та це залежить від того, з якою метою її там залишили і що вона символізує. Подібні запитання – це завжди добре. Адже вони провокують дискусію. А дискусія, своєю чергою, передбачає розмірковування та усвідомлення.

Cучасне мистецтво повинно зберігати актуальність

Віртуальний музей

У «Квадраті» є лінія про те, як музей сучасного мистецтва у Стокгольмі намагається залучити відвідувачів за допомогою віральних методів поширення інформації.

Певна річ, у цьому випадку йдеться про сатиру. Та я не думаю, що це правильне відображення того, як нині намагаються працювати музеї.

Як я уже казав, сучасне мистецтво повинно зберігати актуальність. Якщо ж воно зберігає актуальність, то неодмінно приваблюватиме публіку – і йти на такі радикальні кроки не буде потрібно.

Водночас я вважаю, що правильна робота з соціальними медіа є головним способом створення спільноти навколо музею та популяризації сучасного мистецтва. І мова йде не лише про європейські країни, а про глобальний вимір. Наприклад, інституції на кшталт Музею сучасного мистецтва у Нью-Йорку інвестують у соціальні медіа значні кошти.

У мистецькому середовищі вже давно з’явилося усвідомлення того, що взаємодіяти з відвідувачем треба задовго до того, як він завітає до музею. Ми не можемо просто чекати, поки до нас прийдуть. І взаємодія через соціальні медіа – це незамінний інструмент для сучасної інституції.