Kyiv Art Week 2018 стартує 18 травня і триватиме 9 днів. Тема тижня мистецтва – «Постійна зміна. Пам’ять, гуманність, майбутнє». Фокусом програми стане «суперечливе ставлення киян до власної історії», анонсують організатори. Зокрема, говоритимуть про культурні пам’ятки радянського періоду в публічному просторі.

Марія Вторушина, директорка та кураторка Kyiv Art Week, допомагає розібратися у форматах Kyiv Art Week і позбутися страху перед мистецтвом.

Що передбачає формат ярмарку?

Kyiv Art Fair – лише частина фестивалю Kyiv Art Week. Він стартує 23 травня в комплексі «Торонто-Київ». Зазвичай, європейські ярмарки сучасного мистецтва не мають сталого тематичного спрямування, адже ярмарок – лакмусовий папірець структури арт-ринку. Кожна галерея хоче лаконічно показати найкраще з того, що може запропонувати глядачеві. Тому наповнення ярмарку підлягає аналізу радше в царині актуальних цін на мистецтво і трендів поточного року.

Виставковий бокс галереї на ярмарку має бути візитівкою, представляти найцікавіших художників інституції. Це – підбиття підсумків, а не формування нових змістів.

Якщо галерея виставила художника на ярмарку, вам варто поцікавитися його біографією, попросити показати його проекти й розповісти, що ж він робив, які ідеї у нього є, що його надихає. У жодному разі не можна вагатися, варто ставити якомога більше запитань.

Експозиція в боксі галереї – це як низка гіперлінків або плейлист. Вам лише рекомендують ознайомитися з артистом, а не занурюють у його світ, як, наприклад, на проекті в музеї. Тому варто проявляти ініціативу та просити розказати вам про твори, які сподобалися – і вам покажуть ще більше. Зрештою, саме для цього всі галеристи і зібралися.

Тож на ярмарку Kyiv Art Fair ви зможете побачити експозиції із 34 галерей України, Німеччини, Польщі, Данії, Великої Британії, Грузії. Кожна з них представить близько 10-20 робіт.

Чому цю подію фінансує місто?

Насправді підтримка фестивалю такого формату – надважливий внесок у розвиток сучасної культури міста.

Перше: обличчя міста. Міжнародний фестиваль сучасного мистецтва, що проходить 9 днів у травні, показує у всьому розмаїтті актуальну візуальну культуру. Потенційно, це подія, яка формує імідж Києва як європейської столиці.

Друге: інституційний розвиток. Зараз у нас є три-чотири інституції, які послідовно та професійно займаються розвитком сучасного мистецтва. Це надзвичайно мало – у такому великому місті, як Київ, їх має бути 100. Понад те, і ярмарків сучасного мистецтва має бути декілька. А у нас ледь збирається 25 галерей з усієї України. Тож усі інституції в місті мають розбудовувати свою аудиторію. Тоді ми зможемо говорити і про освіту глядача, який розумітиме, навіщо йому сучасне мистецтво, про відкритість до нового і толерантність, що завжди іде поруч із цим розумінням, і про нормальну галерейну систему, в якій галерея – не примха дружини олігарха, а середній бізнес, що годує художників та дає їм можливість розвиватися.

Можна інвестувати в розвиток мистецтва по-різному: засновувати фонди, що надаватимуть художникам гранти безпосередньо, або створювати умови для розвитку галерей, які представлятимуть інтереси художників, «годуватимуть» їх, будуть стежити за стабільністю їхніх доходів.

І фонди, і галереї – невід’ємні складові мистецької інфраструктури. Ми обрали другий шлях. Коли галерея виставляється на ярмарку, це дає їй можливість розвинути клієнтуру, вирости. Метою Kyiv Art Fair є залучення іноземних колекціонерів, які купуватимуть українське мистецтво. Це виведе наше сучасне мистецтво на принципово новий щабель – воно буде бажаним не лише в Україні. Це відкриває можливості для виходу за межі крихітного локального ринку з агресивною, зовсім не культурною конкуренцією, для насичення середовища та його зростання.

Третє: музеї. Скільки київських музеїв ви можете назвати? Відвідуваність у їхніх нафталінових залах надзвичайно мала. Але якщо знайти в собі сили дійти до музею та послухати гідів, ви зрозумієте, скільки всього цікавого зібрано в київських колекціях. Місту, як і нам, зовсім не байдуже, що в них відбувається. Ми ініціюємо обмін аудиторією та форматами.

Четверте: мистецтво як територія для вирішення конфліктів. Ми можемо дозволити собі мати не одну точку зору, а широку оптику. Саме проблемі радянських пам’яток буде присвячено декілька акцій та міжнародна дискусійна програма.

Наприклад, ситуація, що продовжується після «ленінопаду». Після акцій Izolyatsia та narrative projects, які привозили Синтію Ґутьєррес, Махмуда Бакші, Ісу Карільйо та інших і реалізовували їхні роботи на порожньому постаменті пам’ятника Леніну, час настав власне місту взятися за вирішення цього питання.

Але це справді проблемна зона, тому культурний менеджмент Києва вагається. Ми хочемо підштовхнути цей процес своїми методами: запропонувати думки запрошених експертів, ініціюємо обговорення, громадські активності.

Окрема історія про реставрацію «Стіни Пам’яті» Володимира Мельниченка та Ади Рибачук (стіна в межах архітектурного комплексу київського крематорію – ред.). 35 років автори не могли домогтися дозволу на відновлення шедевру, який знищила компартія. Зрештою, завдяки діалогу із містом ми змогли досягти того, що історична несправедливість була визнана, а мистецький твір буде поступово відновлено та збережено.

Чому стрит-арт виставлятимуть у приміщенні?

Тому що в Амстердамі, Берліні, Лондоні є музеї стрит-арту, а в нас немає. Наявність спеціального майданчика є важливим чинником для аналізу та осмислення процесів та активностей у всіх форматах вуличного мистецтва. Таке мистецтво найшвидше реагує на соціальні зміни і є найбільш недовговічним. А музей може зафіксувати та пояснити роботи вуличних художників. Спецпроект, присвячений стрит-арту, акцентує саме на цьому.

Не в останню чергу через відсутність інституції, сфокусованої на вуличному мистецтві,  різницю між стрит-артом та муралами майже ніхто не розуміє. Стрит-артом узагальнено називають хаотичний вияв протесту чи просто власної особистості в міському просторі. Мурали – декоративне мистецтво, яке не виникає без дозволу громади на цей творчий акт. Різниця між цими жанрами особливо помітна в громадянському суспільстві, яке вміє встановлювати домовленості в межах локальних громад. У нас ситуація з муралами також вийшла з-під контролю, не в останню чергу через байдужість киян майже до усього.

Тож в експозиції, присвяченій стрит-арту, ви побачите те, що має стосунок здебільшого до культури муралів: замальовки, ескізи, роботи художників, що звикли працювати на величезних стінах, дізнаєтеся історії створення великих робіт і зрозумієте, що до цього процесу також можливо і цікаво долучатися та міняти або зберігати обличчя кварталів, якщо вмієте домовлятися із сусідами про спільні смаки.

Що не можна пропустити на Kyiv Art Week 2018?

Відкриття стіни пам’яті або сам факт того, що це сталося. Кінопокази, відкриття ярмарку Kyiv Art Fair теж пропускати не варто.