У Києві є будинки, на фасаді яких висять меморіальні таблички з інформацією про визначних людей, які колись тут мешкали; у них відбувалися події, які сьогодні вже є історією. Водночас існують і такі, де ця історія пишеться просто зараз. Зокрема, простими молодими людьми з різних частин України, які майже випадково почали мешкати разом за адресою Гоголівська, 2-А, і перетворили свою квартиру на місце для вечірок. За два роки її відвідали вже тисячі людей.

Фото: Роман Шаламов, Олександр Кучінскі

Будинок

Саша: Ми шукали всюди, де могли, хоч якусь інформацію про цей будинок, але нічого не знайшли. Що точно відомо – тут жили далеко не бідні люди, бо в нас є окремий під’їзд і вхід для прислуги прямо до кухні. Будинок точно дореволюційний. На ньому немає охоронної таблички, але його стан, особливо зважаючи на вік, просто супер – фасад не зіпсований балконами, немає жодного, лише у дворі. У під’їзді дуже чисто, до того ж ми маємо на диво адекватних сусідів.

У цій квартирі завжди жило троє людей. Щоправда, із першої трійці я лишився сам. Зараз тут є Льоша і Романа, а спочатку зі мною жили Женя і Вікторія.

Мешканці

Олександр КучІнскі

27 років, відео-редактор

Євген Гайдученко

29 років, IT-рекрутер

Вікторія Якобчук

29 років, музикант, людина-тисячі-спеціальностей в діджитал-медіа (проект Charitum)

Олексій Тропін

33 років, програміст

Романа Батрак

26 років, піарниця, кураторка кінопрограми Kyiv Comic Con

 Цю квартиру ми дивилися вже навчені досвідом

Женя: Перед тим, як потрапити сюди, ми переглянули багато варіантів і навчилися не виражати свою радість і захоплення перед ріелторами чи господарем, інакше відразу піднімалися ціни чи траплялися якісь інші факапи. Цю квартиру ми дивилися вже навчені досвідом. На камін, двері у другу парадну, величезну вітальню, три просторі кімнати і дуже лояльну ціну ми відреагували дуже стримано – зі словами: «Це не найкращий варіант, який нам пропонують».

Саша: Спочатку ми знайшли інше помешкання. Забігли у квартиру і стали стрибати, кричати: «Яка вона класна! Яка вона класна!». Нам укотре відмовили. Тому, коли ми прийшли сюди, поводилися дуже стримано. «А, що, світло у ванній не працює? Ага-а-а, ну гаразд». А стрибали вже тоді, коли власники дали згоду.

Квартира

Саша: У квартирі три кімнати та одна велика вітальня, але її головна прикраса – камін. Перше, що ми зробили після переїзду сюди, – викликали сервіс очистки каміну. Узимку тут дуже холодно, бо стелі високі і центрального опалення не достатньо, тож він не просто «прикольна фішка» – без каміна ми б не вижили тут. Добре і те, що витяжка працює нормально. Зараз я трохи наламаю дров, і можемо запалити.

Часом, ми влаштовуємо чайні церемонії – розстеляємо килими і сидимо біля вогнища. У такі моменти забуваєш, що ти на четвертому поверсі у центрі Києва.

 Він не просто «прикольна фішка» – без каміна ми б не вижили тут

Женя: Якось ми піднялися на горище і виявилось, що там є купа дров. Спершу ми їх пиляли маленькою ручною пилкою, поки її не вкрали якісь робітники. Тоді ми знайшли на OLX за 100 гривень дворучну пилку. Я поїхав за нею на Теремки, мужик запакував мені її в мішок від картоплі. Мішок виявився маленьким, і частина пилки стирчала. Тоді трапилася весела ситуація – до мене підійшли два п'яних чуваки з фразою «дай закурити». Я миттєво повернувся, і вони побачили шматок пили. Одразу змінили тон: вибачте, якщо у вас знайдеться, звичайно. Пізніше наш друг, дикий руфер, приніс нам електропилку, і ми ночами на горищі пиляли дрова – це було дуже голосно.

Ми заїхали два роки тому, але досі платимо 12 тисяч гривень за оренду. Але в’їхали у порожню квартиру з голими стінами. Усе, що тут є, збиралося роками, – якісь меблі майстрували самотужки, якісь знаходили прямо на вулиці. Загалом усі речі з'являлися самі собою; не пам’ятаю, щоб ми сильно щось шукали. Це все відбувалося дуже природно.

Сила-силенна дивних речей з барахолки. Якось просто гуляли по місту і наткнулися на червоні піддони. Вони прикольно виглядали, вирішили забрати. Ми тоді тягнули додому все, що могли.

Вечірки

Саша: Насправді ми довго не могли повірити, що це не жарт і ніякий не підступ. Але вечірки ми почали тут організовувати з найпершого дня. Спочатку ми просто покликали своїх друзів на Новий рік – людей 15. Але оскільки всі вони прийшли зі знайомими, то їх виявилося більше 40. Усе пройшло дуже прикольно. Мені було приємно, що люди захоплювалися простором, який ми створили, що їм тут просто було класно. Відтоді раз на сезон ми влаштовуємо подію.

Ми орієнтуємося на друзів і друзів друзів, ніколи не робимо платний вхід. А після створення сторінки у фейсбуці, ми просто викладали туди афішу, і люди приходили.

 Ми орієнтуємося на друзів і друзів друзів, ніколи не робимо платний вхід

Під нами живе француз Франсіс, який працює фотографом. Він, до речі, зберіг у квартирі класичне планування. Колись у нас була паті на два поверхи. Прийшли його друзі і сказали: «А давайте тусити разом». У нього якраз був день народження – він запросив джаз-бенд, а у нас грав ді-джей. Мати такого лояльного сусіда – це щастя. Він ніколи не скаржиться на шум, тому була змога поставити потужну апаратуру вдома. Хоча якось у самий розпал вечірки ми спустились до Франсіса, а в нього – тиша, нічого не чути.

Женя: Так-так. Пам'ятаю, він вперше зайшов, а у нас вечірка повним ходом: купа людей, музика, пиво, цигарки, а наша подруга Настя Весна б'є Саші татуювання посеред кімнати. А він старший за нас, тоді стояв трохи наляканий і пив пиво. Потім йому стало нудно і він запросив до себе показати своє помешкання. Я спустився і зрозумів, що у нього взагалі нічого не чути – тиша. За нереальної кількості децибелів у наших колонках і такій кількості людей в квартирі. Він узагалі нас ніколи не чув. У цьому сенсі будинок унікальний: роби, що хочеш.

Льоша: Якось я прийшов на одну з вечірок як гість, а потім лишився жити, коли Женя виїхав. Тут було дуже багато різних людей – навіть не знаємо хто їх приводив, але за весь час не було випадку, коли у нас щось вкрали. Ну дрібниці – хтось вдягнув маску і забув зняти – пішов додому.

Саша: Не було жодної бійки. При тому, що тут годинами неслося щось дике.

 Будинок унікальний: роби, що хочеш

 Жити у будинку з високими стелями – це експіріенс, який повністю змінює твоє відчуття простору

Розташування

Саша: Жити у будинку з високими стелями – це експіріенс, який повністю змінює твоє відчуття простору. Я вже не можу повернутись у панельку. Ліпше сказати – не хочу. Людина звикає до всього. Я колись півроку жив у подруги на балконі на Осокорках і мені було норм. Думав, що перекантуюсь пару тижнів.

ЛЬОША: Коли живеш у центрі, все близько – я от на роботу їжджу на лонгборді. Тобто преференція номер один – доступність. Але водночас твоя квартира стає простором. Хтось проходить повз, набирає і каже: «Я тут іду повз, можна зайти?». Водночас я можу зрозуміти, що сім’я з дітьми може мати інші пріоритети і вибрати собі Вишгород, де багато лісу і тихо. Але тут – життя, тут постійно щось відбувається.

Саша:  У старих районах є шарм, його важко описати словами. Та коли ти заходиш у під’їзд і відчуваєш цей запах сирості – у цьому все. Коротше, любити Київ набагато простіше, якщо живеш в центрі.