Бенджамін Госсбах – засновник німецької компанії [phase eins]. Компанія організовує прозорі конкурси архітектурних проектів – уже провела понад 200 проектів у 18 країнах світу. Зокрема, Госсбах організовував конкурси на меморіал Героїв Небесної Сотні та Музей Революції Гідності поблизу майдану Незалежності. На міжнародному архітектурному фестивалі CANactions-2018, який пройде 20-21 квітня у Киві, Госсбах стане лектором. The Village Україна він розповідає про проект-переможець конкурсу, а також виклики роботи з «незагоєними ранами».

 Моя команда виконувала під час конкурсу роль організатора і модератора. Ми розглядали заявки учасників конкурсу, готували необхідну документацію та обирали членів журі конкурсу.

Фактично ми визначили мету конкурсу, а також критерії, від яких могли б відштовхуватися 30 членів міжнародного журі.

Це принциповий момент: ми не брали участь в обранні переможця конкурсу, але робили все для того, щоб члени журі могли обрати найкращий можливий варіант.

Бенджамін Госсбах

У цьому випадку йшлося про два окремі проекти: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні та Музею Революції Гідності. У лютому 2018 року ми провели зустріч членів журі та обрали переможця конкурсу на проект Меморіалу Героїв Небесної Сотні. Водночас організовували роботу іншого конкурсу – на проект Музею Революції Гідності. Остаточне рішення у цьому проекті буде ухвалено 27 червня.

Основним завданням на цих проектах було знайти рішення, яке водночас висловлювало б пошану загиблим героям та правильно інформувало б відвідувачів про події Революції Гідності. До того ж враховувати це треба було у довготривалій перспективі – не лише на завтра, а й на десятки років у майбутнє.

Спогади про ці події досі свіжі, українцям краще за мене відомо, що ці рани досі не загоєні. Але з часом це зміниться. За 20-30 років ці спогади все одно будуть з українським народом, але вони трансформуватимуться. Тож цей меморіал повинен і слугувати пам’яті окремих героїв, які віддали своє життя за країну, і мати значення на державному рівні. Адже це місце буде використовуватися для відзначення щорічних роковин, сюди будуть запрошувати глав інших держав під час офіційних візитів тощо.

Водночас ідея з меморіалом мала чимало викликів. Насамперед це виклик, пов’язаний із часом. Адже після подій Євромайдану минуло лише кілька років. Наприклад, меморіал жертвам Голокосту в Берліні побудували близько десяти років тому, тобто після Другої світової встигло минути понад півстоліття. Людство жило зі спогадами про ці події тривалий час, науковці та історики встигли провести велику кількість досліджень. Як я вже сказав, ця рана України досі не загоєна.

Це було помітно, зокрема, за представниками родин героїв Небесної Сотні. Як члени журі вони брали активну участь у конкурсі. Для них це питання має особисте, емоційне підґрунтя. Коли матері обирають проект, присвячений пам’яті їхніх загиблих дітей – це прецедент. Це зробило конкурс унікальним.

У мене склалося враження, що інші члени журі поставилися до їхніх переживань з максимальною повагою. З іншого боку, вони повинні були допомогти їм зазирнути на більш глибокий рівень, ніж емоційний. Адже цей меморіал повинен був слугувати не лише для родин героїв Небесної Сотні, а й для всієї країни. Думаю, ми впоралися з цим завданням.

 Треба було враховувати  у довготривалій перспективі – не лише на завтра, а й на десятки років у майбутнє

Про проект, який переміг у конкурсі

Перемогу на конкурсі Меморіалу Героїв Небесної Сотні здобув проект команди Mistudio Ірини Волинець та Марії Процик. Це український проект, адже студія працює у Львові. Але одна з партнерок нині мешкає і працює у Нідерландах. Своєю чергою, друге і третє місце на конкурсі посіли представники Німеччини – з Гамбурга та Дрездена.

Як на мене, цей проект пропонує дуже розумне рішення. Члени журі оцінили те, що він водночас віддає пошану Небесній Сотні як єдності й кожному з героїв окремо. Водночас проект пропонує створити місце, яке було б досить піднесеним – із символом дерева, яке росте, у центрі.

Зокрема, зміни пропонують ввести завдяки інтервенції у ландшафт. Mistudio не пропонує повністю перебудувати ландшафт майдану Незалежності та навколишньої території, але це рішення, яке повинно помітно його видозмінити.

Розпочати реалізацію проекту можна з нижньої частини – між Хрещатиком, Майданом та початком Алеї Героїв Небесної Сотні. Це історична частина міста, тому вона слугуватиме своєрідною точкою входу до меморіалу. Цю частину планують оздобити бруківкою, яка водночас буде звичним міським рішенням і нагадуванням про події Майдану.

Наступна частина – при підйомі вгору по вулиці Героїв Небесної Сотні. Ліворуч у пагорбі пропонують зробити своєрідну нішу близько 55 метрів завдовжки. У цій ніші знайдуть місце для понад сотні різних плит з іменами – для кожного з героїв. Це зробили для того, щоб кожна з родин мала окреме місце для висловлення пошани. Водночас різні плити візуально будуть накладатися одна на одну і створювати стіну.

На межі ніші стіну утворює біла гранітна стела. Вона символізує щит – дерев’яний, як той, що використовували під час подій Майдану. Це потужний символ – під цим щитом ніби об’єдналися всі герої.

Якщо підніматися вище, бруківка закінчується і атмосфера змінюється. Починається стежка, яка веде у парк. Цей шлях – під гору, у формі зигзагу. Такий маршрут символізує, зокрема, складність шляху Небесної Сотні. Та можуть бути різні варіанти інтерпретації цього символу. Як на мене, це також перевага проекту – свобода по-різному бачити історію. Люди зможуть сприймати це місце й окремо від асоціацій із подіями 2014 року.

Цей шлях веде до дерев’яної каплиці, яку побудували раніше. Зараз вона ніби прихована і не є частиною вулиці, але завдяки зигзагоподібному маршруту шляху вона стане частиною загального архітектурного ансамблю. Поруч висадять 107 лип.

Згори пагорба, між входом до станції метро «Хрещатик» та майбутнім музеєм через дорогу, знову починається бруківка. Це ще одна точка дотику до міста: люди зможуть або вийти на вулицю, або зайти до музею.

Між Жовтневим палацом і місцем для музею є ще один сад, який планують перетворити на місце відпочинку. Це повинно бути місце, де можна буде присісти, почитати книгу чи зустрітися з кимось.

Перевагою цього проекту є те, що для його втілення в життя не потрібно будувати все одразу. Нижню частину, з бруківкою та нішею, можна реалізувати за кілька місяців, тобто встигнути до наступних роковин Майдану. Це не великий технічний виклик.

Своєю чергою, частина проекту, що стосується парку, потребуватиме більше часу – близько року. Адже цей процес залежить від насадження дерев, а штучно прискорити його не вдасться. Тобто це залежить від того, коли дерева почнуть садити. Думаю, це треба робити навесні. Але цієї весни може бути ще зарано.

Про Музей Революції Гідності

Певна річ, історія Майдану повинна стати основним призначенням Музею Революції Гідності. Тут можна зібрати колекцію атрибутів революційних подій на кшталт шоломів, щитів тощо. Ця експозиція повинна віддавати шану історичним подіям – і правильно комунікувати сенси цих подій.

Але ідея цієї будівлі повинна бути спрямована не лише у минуле.  Ідея полягає в тому, щоб розповідати історію Майдану крізь призму глобальних демократичних перетворень у світі. У будівлі повинні бути не лише атрибути Революції гідності, а й місце для інших експозицій, які будуть регулярно змінюватися. Як на мене, не зовсім правильно називати цей проект музеєм. Більш доречною назвою, певно, був би Будинок свободи і демократії.

Під час обговорення загальної концепції будівлі ми мали кілька різних точок зору. Хтось казав, що будівля музею повинна мати нейтральний вигляд, аби вона була обгорткою для експозиції. Інший погляд – що символом повинна бути й сама будівля. Ця дискусія ще триває. До другого раунду конкурсу вийшли шість проектів, і вони пропонують низку цікавих рішень.

 Ця експозиція повинна віддавати шану історичним подіям – і правильно комунікувати сенси цих подій

Водночас цей проект також має свої виклики. Насамперед це навколишній ландшафт. Адже місце для музею пропонують знайти на пагорбі. Тож утілення цього проекту в життя потребуватиме пошуку тривимірних рішень.

Як і в питанні з меморіалом, викликом також є питання руху автомобілів. Нижня частина проекту передбачає, що автомобілі зможуть отримувати доступ до готелю «Україна». Але до Жовтневого палацу за умови реалізації проекту проїзду не буде. Тому доступ до палацу треба буде організовувати через будівлю музею. Це технічно складне завдання для топографії та міської інфраструктури.

Я б не ризикував прогнозувати термін введення в експлуатацію музею. Це надзвичайно складний проект. Будівля такого масштабу потребує щонайменше року на проектні роботи і близько чотирьох років на будівництво.

Візуалізації і фото: [phase eins]

 Ідея полягає в тому, щоб розповідати історію Майдану крізь призму глобальних демократичних перетворень у світі