Харіс Піплас – ландшафтний дизайнер та архітектор із Боснії і Герцеговини, який працює у Цюриху у міждисциплінарній студії дизайну Urban-Think Tank. Докторську дисертацію він захистив на тему оновлення міст Центрально-Східної Європи, у якій особливий акцент було зроблено на урбаністичний дизайн у колишніх країнах Югославії.

Нині Піплас працює над кількома ініціативами урбаністичних трансформацій пострадянських міст, намагаючись оформити знання про соціалістичний модернізм у глобальний контекст.

Піплас є куратором-консультантом Міжнародного архітектурного фестивалю CANactions. На CANactions-2018, який пройде 20-21 квітня у Києві, він виступить із лекцією.

Фото: Urban-Think Tank, Haris Piplas / Facebook

 Більшу частину життя я живу за межами батьківщини. Під час мого дитинства у Боснії вирувала війна. Провівши три роки під облогою Сараєва, врешті моя родина виїхала до Німеччини – як біженці. Тривалий час я прожив у Берліні: у 90-х саме в цьому місті найбільш помітним було зіткнення двох культур. Розділене місто, яке здатне об’єднувати – у цьому сенсі столиця Німеччини була досить схожою на Сараєво; в обох містах відчувається, як зіштовхуються Захід і Схід.

 Проблема застарілого житлового фонду є надзвичайно актуальною у Східній Європі

Через професійну діяльність у сфері архітектури та урбаністики я встиг попрацювати у Європі, Сполучених Штатах, Китаї, Північній Африці та на Близькому Сході. Окрім того, тривалий час я працював у Мілані та Копенгагені. Але у мене завжди було бажання, так би мовити, навести лад у себе вдома. Тож мене цікавила Центрально-Східна Європа: не лише Боснія і Балкани, а й Україна. Мені завжди здавалося, що наші країни мають багато спільного – не лише з точки зору культури чи мови, а ще в тому, що стосується урбаністики.

Метод, який ми розробили у нашому центрі ETH Zurich Urban-Think Tank, має назву «реактивація». Це набір урбаністичних інструментів, які допомагають модифікувати і покращувати міста. Серед іншого він дає змогу вирішити проблему застарілих будівель і реалізувати потенціал міста. Цей метод уже був успішно імплементований, зокрема, у Латинській Америці, Південній Африці та Греції.

Та насамперед мене цікавить його застосування у Східній Європі. Адже проблема застарілого житлового фонду є надзвичайно актуальною у цьому регіоні. Тож останні два-три роки більшість часу я приділяв роботі над цими проектами.

 Мені завжди здавалося, що наші країни мають багато спільного – не лише з точки зору культури чи мови, а ще в тому, що стосується урбаністики

Ревіталізація будівель соціалістичної доби

Наш пілотний проект має назву «Реактивувати Сараєво». Завдяки ньому ми хочемо показати новий шлях оновлення міста. Ми переконані, що це проект, який зробить місто кращим для майбутніх поколінь. У ньому ми використовуємо успішний досвід, отриманий під час реалізації схожих ініціатив в Естонії, Словаччині, Сербії, Македонії та Косово.

У цьому проекті ми співпрацюємо із владою міста, приватними компаніями, громадськими організаціями, а також боснійською діаспорою зі всього світу. Певна річ, коли втілення ідеї залежить від такої кількості зацікавлених сторін, процес ухвалення рішень може сповільнюватися. З іншого боку, завдяки цьому ми отримали експертизу з багатьох різних сфер.

Наш фокус – трансформації у центральній частині міста, включно з урядовим кварталом, районом музеїв і колишнім військовим центром. Наприклад, колишній барак ми хочемо перетворити на кампус для університету.

 Ми переконані, що це проект, який зробить місто кращим для майбутніх поколінь

Проводити такі зміни у самому центрі столиці країни непросто. Але це єдиний спосіб розв’язати проблему. Адже з центру зміни повинні поширитися на все місто, а відтак – на інші боснійські міста і, не виключено, інші країни. Сподіваюся, у майбутньому ми зможемо поділитися цим досвідом і з Україною.

Перетворювати будівлі соціалістичної доби на хаби для молоді – надзвичайно важливо. Особливо у Східній Європі, адже багато молодих людей у цьому регіоні планують виїхати до інших країн.

 Наш фокус – трансформації у центральній частині міста, включно з урядовим кварталом, районом музеїв і колишнім військовим центром

Що робити із застарілим житловим фондом на кшталт хрущовок на Лісовій

Розвиток міста у XXI столітті може відбуватися лише за умови максимальної інтеграції усіх процесів. Немає жодного єдиного стандарту чи рецепту для того, щоб зробити місто розумним, витривалим і стійким. Тому я вірю у те, що до розвитку міст треба підходити, заздалегідь вивчивши локальний контекст.

На моє переконання, вирішити ці проблеми можна лише за допомогою розробки нових «практичних бачень». Зокрема, Urban-Think Tank пропонує робити міста інтегрованими та інклюзивними. Наприклад, одним із запропонованих рішень є розробка районів із максимально широкими можливостями вжитку.

 Одним із запропонованих рішень є розробка районів із максимально широкими можливостями вжитку

Поділ районів на «спальні» і «ділові» – це спадок, який країни Центрально-Східної Європи отримали від соціалістичного минулого. У цих країнах рекреаційні, житлові та робочі квартали розділені просторово. Щоб розв’язати цю проблему, нам потрібен новий підхід до планування: усі розрізнені частини треба складати докупи.

Як це зробити? Треба йти і проводити дослідження. Властивості певного району можна визначити завдяки спілкуванню з його мешканцями. Усе це для того, аби з’ясувати, які потреби і який просторовий потенціал має кожен район.

 Треба йти і проводити дослідження

Ми не віримо у консервацію міст. Місто повинно постійно зростати, це природний процес. Водночас навіть при цьому міста потрібно трансформувати і покращувати. Власне, саме ці принципи і є основними у методології реактивації, над якою ми продовжуємо працювати.

Я не проти часткової деконструкції міста. Урешті-решт, якщо воно росте, то цього не уникнути. З іншого боку, через це є ризик втратити цілі спільноти та зв’язки між людьми. Якщо ми знищуємо будинок чи район, заздалегідь не переконавшись у необхідності цього рішення, може зруйнуватися ціла низка мікроекономічних і соціальних мереж. Є ризик втратити колективну ідентичність спільноти. Подібні процеси зараз відбуваються по всьому світу: уже є приклади Китаю та Індії, де нові райони часто зводять на місці старих. Але радикальні інтервенції до міста не працюють – це вже доведено на цих прикладах.

 Я не проти часткової деконструкції міста

Якщо є можливість, ми повинні шукати спосіб працювати із будівлями, які вже є. Ідея полягає у тому, щоб зробити наші райони більш привабливими і функціональними. Для цього треба працювати на кількох різних рівнях – на рівні окремих будівель, району та міста. Рухатися краще згори вниз. Це більш комплексне вирішення проблеми, ніж пропозиція зробити фасади житлових будівель енергоефективними.

Варіанти розв’язання цієї проблеми також можна запропонувати на рівні урбаністичного дизайну. На райони треба дивитися з урбаністичної точки зору: де у них просторовий потенціал тощо. Не менш важливо й те, щоб окремі райони були успішно інтегровані у місто та навколоміську територію.

 Рухатися краще згори вниз – від окремих будівель до масштабів району і міста

Чи є у світі успішні приклади оновлення застарілого архітектурного фонду? Якщо відверто, універсального вирішення цього питання я поки не бачу. У певних центральноєвропейських країнах, що приєдналися до Європейського союзу, кілька років тому був великий реноваційний рух. Але він обмежився покращенням енергоефективності та звукоізоляції окремих будівель. Також можна згадати приклад Франції, де житловим будинкам додали площу за рахунок масивних балконів. Та все це – приклади мікроінтервенцій. Тож у цій сфері є потенціал для більш сміливих рішень.

  На райони треба дивитися з урбаністичної точки зору: де у них просторовий потенціал